Повідомлення на лінгвістичну тему.

Запозичені слова у українській мові

За походженням слова української мови можна поділити на власне українські та запозичені, тобто такі, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення слів з інших мов - це цілком природний шлях збагачення лексики будь-якої мови. У кожній мові, крім власних слів, є й "чужі", тобто слова, запозичені з інших мов. Наприклад, в лексичному складі англійської мови багато слів французького походження, а в корейській мові багато китаїзмів. Наявність іншомовних слів у мові є слідством політичних, економічних та культурних зв'язків народу з іншими націями.

Запозичення слів - активний процес. Попавши у іншу мову, запозичені слова у процесі вживання засвоюються цією мовою, пристосовуються до її граматичних, фонетичних та орфографічних законів. Тобто мова, яка запозичує слова,  перебудовує їх, переробляє, підпорядковуючи своїм внутрішнім закономірностям. 

Запозичене слово, проходячи через декілька мов, може значно змінити форму. Наприклад, ім'я римського імператора Гая Юлія Цезаря, що стало уособленням влади, має в українській мові кілька варіантів: цісар, кесар, цар, кайзер - залежно від мови, з якої це слово запозичувалося.

Якщо іншомовне слово не переробляється мовою, воно залишається так званим варваризмом - іншомовним вкрапленням. Таке слово або вираз вживається, зберігаючи своє іноземне обличчя. Прикладами варваризмів є такі слова та словосполучення: о'кей, мерсі, чао, капут, хеппі енд, се ля ві, тощо.

Як писав М. Рильський, "Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...". Тобто запозичені слова збагачують українську мову, коли їх використовують  доречно, але зловживати ними не варто.