розповидь  про  хлiб

Якось, знаходячись у Києві, ми зайшли до кафе пообідати. За столик крім нас сіла жінка похилого віку з маленькою онучкою. Дівчинка вередувала, не хотіла їсти борщ і вимагала «грибочків» — тістечок.На блюді лежав акуратно нарізаний свіжий чорний хліб, пишний і ароматний.— Який смачний і красивий хліб, — сказала я.— Правда?! — відгукнулася жінка. — Для мене він смачніший будь-яких «грибочків» і «наполеонів».І Валентина Михайлівна (так звали жінку) розповіла, як під час війни вона, тоді восьмирічна дівчинка, жила з мамою в селі, куди вони переїхали, рятуючись від голоду. Мама заробляла тим, що допомагала старим людям, чиї сини пішли на фронт, обробляти присадибні ділянки, шила, вишивала. Платили хто чим міг. Після закінчення жнив дітям дозволяли збирати колоски хліба на полі. «Але їсти хотілося постійно», — згадувала Валентина Михайлівна. Одного разу зазвала Валю до себе сусідка, яку всі ласкаво називали Наталочкою. Мабуть, по смутному обличчю Валі жінка зрозуміла, що дитина голодна. У самої було четверо дітей. Узяла вона круглий буханець чорного хліба, ребром пригорнула до себе (Валя добре запам’ятала цей рух) і швидко відрізала велику скибу. Потім полила його олією, посолила і дозволила витягти з грядки пучок молодої зеленої цибулі. Яка це була їжа! Відтоді шматок чорного хліба став для Валі символом Добра і Співучасті, а його смак — неповторним.Ця зустріч нагадала мені розповідь К. Г. Паустовського «Теплий хліб». Жив у селі Бережки хлопчик Філька. Був він похмурий, любив повторювати: «Так ну тебе!» І одного разу він дуже сильно скривдив коня, пораненого на околиці і залишеного командиром у допомогу мірошнику. Усі підгодовували коня, жаліли, а Філька не тільки не дав йому хліба, закинувши шматок у глибокий сніг, але й боляче вдарив коня по губах. Помста прийшла у вигляді страшної заметілі, лютого морозу, що скував воду на велику глибину, і млин не міг працювати. Людей чекала «неминуча смерть» без хліба і води. Одна була надія — «спокутувати провину». Покаявся Філька, зібрав хлопців із усього села, старі люди допомогли — закрутились жорна. Поетично описана Паустовським випічка хліба: «Вночі в селі стояв такий запах теплого хліба з рум’яною скоринкою, із пригорілим до дінця капустяним листям, що навіть лисиці вилізли з нір, сиділи на снігу, тремтіли і тихенько скиглили, міркуючи, як би зловчитися вкрасти в людей хоч шматочок цього дивного хліба».Хліб помирив людину і тварину. Кінь простив хлопчика, а коли з’їв запропонований ним хліб, «поклав голову Фільці на плече, зітхнув і закрив очі від ситості й задоволення».Французький льотчик і письменник А. де Сент-Екзюпері дуже любив нашу планету, авіацію і людей, мріяв об’єднати їх єдністю шляхетних цілей, Розділивши трапезу з простим фермером, він висловив глибокі думки і знайшов дуже правильні слова, щоб визначити значення хліба для людей.Так три людини — українська жінка, яка пережила голодні роки військового лихоліття, видатний російський письменник і французький льотчик-гуманіст — різними словами виразили ту саму думку:«Смак розділеного хліба не зрівняний ні з чим».