ПЕРЕВОД ТЕКСТА (чтобы были раставлены запятые)
Я сидел на лесной полянке любовался зеленью лета. А в близи, в овражке, игриво журчал ручеек. Светлый, чистый, прозрачный он брал истоки из энергичнобьющих ключей. Зачерпнешь в пригорошню родниковой водицы и видиш в ней кусочек синеющего неба, легкого белого облачка.
Мне захотелось пройти по течению говорливого ручейка.Его поверхность была словно вылитой из зеркального стекла. Он открывал взору всю свою чистоту до самого дна. Какое чудо ведь ниднем, ни ночью не смолкает его мелодично поющая струна!
Я шел вдоль ручейка, а он чем дальше, тем звонче журчали журчал. В ряде мест люди проложили к ручейку тропинки. в летнюю пору взной поди не один человек приклонил здесь колено, чтобы утолить жажду. Солнце играло в переливах воды, будто сверкала бриллиантами. А ручеек искрился, все пел и пел о радости лета, о радости жизни, рассказывая, как дорога родниковая водичка для всего живого.
Он нес воду в реку,но, влеваясьв ее мощный поток,вдруг..замолчал. мне стало грустно. я всмотрелся в воду и увидел грязно-желтоватую муть. куда же делись те светлые звонкие струи? сколько по земле течет таких хрустальных ручейков, почему они не в силах высветлеть, скажем, Оку?
Видимо, этим ручейкам нужна помощь человека, всех нас, тогда и речки станут такими же хрустально чистыми и звонкими.

Я сидів на лісовій галявині та милувався зеленню літа. А поблизу, в балці, грайливо дзюркотів струмочок. Світлий, чистий, прозорий - він брав свої витоки з енергійно вируючих  джерел. Зачерпнеш в пригоршню джерельної водички - і бачиш в ній клаптик синіючого неба, легенької білої хмаринки.
Мені схотілося пройти вздовж течії балакучого потічка. Поверхня його була неначе вилита з дзеркального скла. Він дарував очам всю свою чистоту аж до самого дна. Яке ж це диво: адже ні вдень, ні вночі не замовкає його мелодійно співаюча струна! Я йшов вздовж потічка, а він дзюркотів все дзвінкіше. В деяких місцях люди виторували до струмка стежину. В літню спеку,  напевно, не одна людина прихиляла тут коліно, аби втамувати спрагу. Сонце бавилось в течії, неначе сяяло діамантами. А струмочок яскрів та все співав, співав про радощі літа, радощі життя, розповідаючи, яка цінна джерельна водиця для всього живого. Він ніс воду до річки, та, злившись з її потужними струменями, враз замовк. Мені стало сумно. Я придивився до води і помітив бруднувато-жовту каламуть. Куди ж поділись ті ясні та дзвінкі струмені? І скільки по землі тече таких от кришталевих струмочків? Чому вони не спроможні висвітлити, скажімо, Оку?
Вочевидь, такі струмки потребують допомоги людини, всіх нас. Тоді і річки стануть такими ж кришталево-чистими та дзвінкоголосими.