Твір "Пригоди чорного сома"

Три дні поспіль дощило — і озеро вийшло з берегів. Незабаром розпогодилось, заясніло яскраве сонце, і все кругом ожило.
Бригадир покликав механізаторів косити осоку, вдосталь напоєну водопіллям. Боявся, що виляже. Проте хлопці заперечували — вода ж по коліна. Натомість бригадир пообіцяв, що комірник видасть усім високі чоботи.
Вода в озері справді сягала колін, а то й вище. Але ще вищою була соковита трава, яка йшла на сіно, силос та слугувала для плетіння торб, кошиків, а ще давніше робили з неї шиковане взуття.
Зголосився допомагати і дід Семен, якого чомусь у селі прозвали Дідосомом. Це був кремезний, ще не зовсім старий чоловік. Сива чуприна непокірно буяла на голові. Темні вуглисті очі, глибоко посаджені під бровами, робили його трохи грізним. Міцні, наче гілки дуба, руки та долоні, порепані від дощу і сонця, свідчили про те, що праці цей чоловік не полишав ні на день.
Дід Семен був вправним косарем, але валив осоку не косою, а по-своєму — серпом. Зрізану траву складав на пліт і штовхав до берега. Коли бригадир попередив діда Семена, щоб не заходив далеко, той лише махнув рукою. Адже знав озеро, як власну кишеню, а в існування водяників та русалок не вірив.
Раптом дід помітив, що його пліт посувається в очеретяній густоті. "Що сталося з плотом, з якого дива він почав рухатися? Ноги виросли, чи що", — подумав Дідосом.
Хоча пліт зупинився, його "поведінка" ще більше дивувала. Правий бік плота почав підійматись над водою, ніби його хтось підважував.
"Еге, — сказав уголос дід, — там щось справді вовтузиться." За мить сильний удар збив господаря з плота. Коли дід виринув з води, побачив круглу потворну голову велетенського сома, схожого на лісову колоду. "Так ось які ноги у плота виросли", — вголос здивувався дід.
Спершу він трохи розгубився. Але згодом зрозумів, що має справу з хижаком, грізно підніс серп угору. Але хижак не відступив і вчепився в ногу. Дід щосили замахав серпом. По воді попливли червоні плями крові. Проте хижак не відпускав. Тоді дід Семен витягнув з плота одну колоду і почав бити по рибині. Нарешті відчув, що нога вільна. Тоді повільно почав пробиратись до берега.
Надвечір ціле село зібралось у дідовій хаті послухати розповідь про диво-рибу. Тепер прізвисько Дідосом закріпилося за ним назавжди.