твір роздум на тему: Щоб після мене люди жили краще

Залишаючись наодинці з собою, я часто думаю про те, що чекає мене, що за люди живуть поруч зі мною і в той же час далеко від мене, та й взагалі про саме життя. Яке воно буває?

В один із вечорів, коли я залишився сам, почав думати про життя, про те, як складається моя доля. Я мрію про те, щоб моє життя склалось не просто так, а щоб після мене залишився якийсь слід мого життя...

Мені вже 16 років. Але жодного разу я не жив без надії і, звичайно, прагнення. Коли я був ще зовсім маленьким, то надія на мене, на моє майбутнє жевріла у моїх батьків. А ось коли я став підлітком, тобто сам почав розуміти і прагнути побудувати зміст свого життя, я живу надією на майбутнє. Мені і моїм одноліткам, молодому поколінню жити в третьому тисячолітті, а значить будувати своє майбутнє. Я дедалі частіше задумуюся над змістом слів Павки Корчагіна: ”Життя треба прожити так, щоб не було боляче за марно прожиті роки...” Думаю, тобто сподіваюся побудувати своє життя так, щоб воно було і цікавим , і корисним для мене і для моєї держави. Хочу залишити по собі хороший слід присутності на Землі.

Я хочу, щоб моє життя пройшло з користю для суспільства. Я як же це зробити? Не знаю. Проте людина повинна вже змалечку задумуватися над своїм призначенням у житті, вибирати мету свого життя і всі сили докладати, аби здійснити свої наміри. Великі завдання потребують великих знань. Я буду збирати знання, як скупий золото. Бо я мрію стати культурною, духовно багатою, милосердною, принциповою, доброю, комунікабельною і всебічно розвиненою людиною.

Можливо, моя натхненна праця буде приносити радість мені і людям навколо мене. Проте я точно знаю, що я намагатимуся якомога більше допомагати людям і бути відповідальним, справедливим, чесним і милосердним перед ними. І мабуть цими вчинками я залишу світлий слід свого життя. А може ні. Проте, я буду намагатися наполегливо йти до цього, і можливо, коли-небудь це здійсниться, і моя мрія стане реальністю, і я стану доброю і чесною людиною. Моя життєва позиція буде вести мене до моєї мрії. І я завжди буду відповідати за свої вчинки. Я впевнений, що коли мені на моєму життєвому шляху трапиться каміння, я обов’язково приберу його, щоб тим, хто буде йти за мною було легше.

Я завжди буду дякувати старшим за те, що вони навчають мене і, якщо я побачу зло, якщо буду переконаний , що старші роблять неправильно або аморально,--я буду говорити про це відверто і мужньо. Я певен, що хоча б наді мною було сто вчителів—вони будуть безсилі, якщо я не зможу сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.

Проте, мені дуже хотілося б, щоб мої мрії стали реальністю, але я не знаю, що буде зі мною в майбутньому, проте я впевнений, що після мене люди будуть жити краще.