твір роздум з елементами опису зовнишности героя =)

Одного разу після школи я подався до бібліотеки. Я вирішив записатися туди, щоб самостійно брати книжки. Досі мати або моя старша сестра-десятикласниця брали для мене книжки. Їхати було недалеко, усього дві зупинки тролейбусом, можна було б і пішки пройти, але мені здалося, що буде солідніше під'їхати. Свою зупинку я, замріявшись, звичайно, пропустив. Отже, довелося повертатися. І ось я перед будинком, де розташована бібліотека.

Це будівля ще тридцятих років минулого століття. Двоповерхова споруда з цегли, з колонами біля входу. Височезні вікна зсередини щільно закриті білими шторами. Високі важкі дубові двері вкриті світлим лаком, масивні ручки на дверях відполіровані безліччю долонь відвідувачів. Знизу вхідні двері оббиті мідяними пластинами, які яскраво сяють від денного світла.

На першому поверсі — читальний зал, абонемент — на другому. Я підіймаюсь на другий поверх. У бібліотеці затишно, пахне книгами. Мої кроки заглушує килимова доріжка. До мене виходить бібліотекар Валентина Володимирівна. Це висока немолода елегантно вдягнена жінка — у брюках і білому плетеному светрі. У неї привітне смагляве обличчя, спокійні сірі очі. Високе чоло відкрите, волосся зачесане назад, у вухах поблискують маленькі сережки. Усміхнувшись, вона запитує:

— Ви новенький? Мені подобається, коли до мене звертаються на «ви». Як може бути інакше? Адже я у дорослій бібліотеці. — Так. Я хочу записатися у бібліотеку. Я вже давно є вашим читачем, але тільки двічі бував тут, і то з мамою та сестрою. Вони брали для мене книжки. Але відтепер я сам ходитиму до вас. — Чому ж ви так вирішили?

— По-перше, я сам вибиратиму книжки для себе. По-друге, мені приємно відчувати себе самостійною людиною, бо я вже дорослий, мені тринадцять років. По-третє, я зможу сидіти у читальному залі і виписувати з книжок, які додому не видаються. І, нарешті, я знаю, що ви запропонуєте книжки, які відповідають темі, що мене цікавить.

З бібліотеки я пішов не скоро. Сонце вже встигло розтопити кригу, що була на асфальті перед входом у бібліотеку. Зараз на її місці була калюжа. Від вітру вода укрилася брижами, і здавалося, ніби в калюжі стрибало й посміхалося сонце. Додому я йшов пішки і думав про те, що вестиму читацький щоденник. У нього записуватиму все, що сподобалося і схвилювало мене у книжках