твiр-мiнiатюра "Коли б я став чарiвником"

Один раз на літніх канікулах ми із хлопцями поїхали в аквапарк. Кінець червня був таким пекучим, що ми навіть із води не вилизали. Мій приятель Арсеній пішов уздовж берега по воді. Раптом він закричав:

- Швидко сюди!

Коли ми підбігли, Арсеній тримав у руках щеняти коричневого кольору із чорними плямами на спинці й передніх лабетах. Незважаючи на жару, щеня тремтів

- Ти де його знайшов? – запитав Ігор

- Заплутався у вербових хащах. Чую – хтось скиглить. Я туди – а там щеня

- Що будеш робити із дворнягою? – запитав я

- Тобі віддам, – не коливаючись, відповів хлопчик. Може, він пожартував, але не погодився

Коли я вернувся додому, мама категорично відмовилася залишати щеня . А він був таким смішним! Здавалося, він розумів, що вирішується його життя. Навіть перестав скиглити. Підповз до маминих ніг і влігся, поклавши на лапки мордочку. Може, тим самим він показував мамі, що й турбот з ним буде небагато. Його карі вічка дивилися тривожно. Він помахав хвостиком, але мама залишалася невблаганної

Тоді ми із хлопцями вирішили спорудити для нього будку. В Арсенія батьки недавно купили новий телевізор і ящик ще не викинули. Цю величезну коробку із твердого картону ми перетворили в хатку для щеняти. Поставили її в безлюдному куточку двору й вирішили по черзі доглядати за врятованим щеням

- От якби стати чарівником! – мрійливо сказав Арсеній

- Те й що, – запитав я, – ти б всіх щенят пособирал у місті, так?

- Майже вгадав. Я б створив для них притулок. І не тільки для собак, а й для беззахисних котів

- А якщо серйозно, що будемо робити з ним узимку?

- До зими це буде міцний собака, – нагадав Арсеній

- Але не залишати ж бідолашне щеня на вулиці? Я ще побалакаю смамой.

До речі, щеняти ми назвали Орешком.