особиста стежина життя людини

Для сучасної урбанізованої молоді образ “життєвої стежки” інколи може здатися застарілим поетичним символом. І все ж вона, напевно, існує, якби ми упродовж життя не користувалися послугами автомобілів, комп’ютерів, інтернетних мереж, вигідними знайомствами та зв’язками. І все ж ту єдину, неповторну життєву стежку маємо протоптувати самотужки, бо то – наш шлях від юності до зрілості, від батьківської опіки у самостійне життя. Тому так важливо не помилитися, обираючи свою стежину, щоб не вела вона нас надалі манівцями, щоб не поросла колючими тернами, які здолати буде годі. Але життєва стежка має і ще один, надзвичайно важливий напрям. Хоч і не можна нею повернутися назад, але вона навіки з’єднує нас із найріднішими – домом, сім’єю, в якій виросли, звичаями, батьківщиною. І чим більше протоптана стежка, тим міцніший цей зв’язок і тим сильніші ми самі. Правильно обрана стежина додає нам життєвої впевненості, робить сміливішими і водночас здійсненішими наші плани на майбутнє.

Ми, діти НТР та інформаційного суспільства, не біймося застарілих символів, не цураймося стежки свого роду, шукаймо її ще в юності, ступаймо по ній твердо і несхибно, ведімо власних дітей, благословляючи на добро і щастя. Кожна молода людина з острахом і з величезною цікавістю заглядає у майбутнє. Воно бачиться їй світлим, безпроблемним і неодмінно переможним. Вірити в це необхідно, але ще важливіше розуміти шляхи досягнення своєї мети. Я мрію жити, не оглядаючись на дріб’язкові проблеми, почуваючи постійну впевненість у собі і в завтрашньому дні, маючи можливість заглибитись у велику справу – благодійну або науково-дослідницьку. Я не будую собі “повітряних замків”, але й не хочу життя буденного, одноманітного, пісного. Маю намір спробувати різні гострі відчуття, багато подорожувати, знайомитися з цікавими людьми і самому бути очевидцем та учасником історичних подій. Мені чуже манірне скромничання на зразок: “Не кожному стати космонавтом, головне бути Людиною”. Для того й пишеться це слово з великої літери, щоб Людина відчула себе переможцем, підкорювачем життєвих’ вершин.

Дуже потрібними вважаю такі людські якості, як цілеспрямованість, наполегливість, неподоланний оптимізм. У досягненні мети важко обійтися без сталевої сили волі. Але, звичайно ж, боротися за визнання аж ніяк не можна, не рахуючись з думками та почуттями людей, які тебе оточують, не будуючи стосунки з ними на засадах Добра і Любові. Успіху може добитися тільки та людина, яка володіє особливим Божим даїзом чарівливості, умінням подобатися людям не зовнішніми рисами, а душевними якостями і згуртувати їх навколо себе. Хочу і вчуся бути таким. Вірю, що з такими ж людьми побудуємо щасливе майбутнє для себе і для Батьківщини!