Усный твор "Як я провів літо"

Як я проведу літні канікули в цьому році? Звичайно у бабусі в селі. Спати на сіннику саме задоволення. В запашному запаху сіна намішана маса відтінків лугових і польових трав та квітів. Соломинки, які вибилися з-під покривала, ніжно лоскочуть ніс та вуха.Небо з чорного поступово стає ліловим. Починається ранкова перекличка півнів. Десь унизу в сараї, бабуся гримить цинковими відрами, збираючись на ранкове доїння. Корова Зорька, відкликаючись на своє ім’я, давно прокинулася і своїм муканням вітається зі всім двором.Бабуся лозиною підганяє Зорьку вслід стадом і проціджує молоко. Я стрімголов скочуюсь з сінника, біжу до рукомийника, швидко вмиваюся і чищу зуби. Через п'ять хвилин я сиджу за масивним дубовим столом, де мене вже чекає сніданок — хрусткий окраєць свіжоспеченого хліба та кухоль ще теплого молока.Потім я біжу до бабусі в город, де більше заважаю, ніж допомагаю, так як абсолютно не маю поняття, як полоти, підгортати тощо. Коли натовп усміхнених хлопців та дівчат, запекло жестикулюючи, намагається привернути мою увагу, бабуся з явним полегшенням, відправляє мене з ними купатися на річку.На бігу ми скидаємо з себе майки, шорти і з розбігу, з дикими криками, розрізаємо своїми тілами прохолодну, пружну воду. Рибалки з протилежного берега погрожують нам кулаками, і ми вискакуємо з річки, як зграйка розтривожених птахів. Відбігши, падаємо на прибережну, з останніми крапельками роси, траву, після чого поступово затихаємо. Коники і цикади стрекочуть прямо у вуха. Різнобарвні бабки, ніби загін вертолітників, кружляють над головами. Ми загоряємо, перевертаючись на сонечку, як рум'яні оладки.Хтось запропонував пограти в доганялки. Всі знову зірвалися з місця і помчали навипередки, тепер вже одягаючись на ходу. Я біжу без зупинки, не оглядаючись, поки не опиняюся на узліссі. Зупиняюся віддихатися і поринаю в чарівний світ звуків і фарб. Птахи виводять свої трелі різними голосами, які зливаються в єдину дуже потужну симфонію. Вітерець пробігає легким трепетом клавіш роялю по листочкам кущів, піднімаючись все вище і вище і, нарешті, потроху завмирає десь у розлогих кронах могутніх дерев-старожилів. Моє «ау ...!» котиться по величезній галявині, оббігає її навколо і злітає в небо. Тут знову з-за кущів і дерев з'являються хитрющі, замурзані личка. З новими силами і переможними криками ми носимося по лісу до знемоги.Сонце знаходиться в самому зеніті, коли ми, вже втомлені від спеки і своїх забав, повертаємося в село. Бабуся чекає біля хвіртки, приклавши руку «козирком» до чола. Побачивши мене, зморшки на її обличчі розгладжуються, очі теплішають і зволожуються.За смачним обідом ми ділимося кожен своїми враженнями про минулий ранок і обом це цікаво. Потім в дальній кімнаті, де прохолоду дає пишноцвітна, з медовим запахом, липа за вікном, моя бабуся відпочине на старенькому плюшевому кріслі, а я на залізному скрипучому ліжку, бабусиному ровеснику, в неосяжній горі величезних пухових подушок.Ми бачимо один і той же сон: літо, село, річка, ліс, мукаюча Зорька і ми в обнімку з бабусею. Назавжди... Які ж все-таки чудові літні канікули в селі!