Мне по украинскому языку задали усний переказ по тексту который нам читадли на уроке "Хлiбороб" помогите найти этот текст

ХЛІБОРОБ
Сизе  марево  клубочиться  над  степом.  Нагріта  сонцем  рілля дихає парою. І  в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і  пагорбки.За кермом прудкого газика   — молодий чубатий водій... Поруч із ним  — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ  — у  сірих  очах  старого  світиться  радість.  Що  то  весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він  бачить,  як  навесні  оживає  земля,  купається  в   молочних  ви-парах  туманів  і  проростає  травами  та  хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені  весняним  громом  степи,  вмиті  дощами,  зігріті  сонцем, приголублені  сизими  крилами  туманів...—  Постоїмо  трохи  та  й  води  нап’ємося  з   криниці.—  Це  можна,—  погодився  водій.Набравши  повен  поставець  ключової  живиці,  Твердохліб жадібно  пив.  І  була  та  вода  солодшою  за  медовицю,  вода  з   рід-ного  джерела.Степан  Петрович  присів  на  пеньку  поблизу  криниці  і  за -мислився.З  виду  Твердохлібові  можна  дати  не  більше  шістдесяти років.  Обличчя  моложаве  й  рум’яне.  Засмаг  на  сонці...  Голова в  нього  була  сива,  аж  біла.  Зовнішністю  нагадував  поважного маститого  академіка.  Сивуваті,  коротко  підстрижені  вуса,  зате брови  були  на  диво  чорні  і  виразно  підкреслювали  оту  сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі.  Вони  завжди  були  теплі  й  ласкаві.  Навіть  тоді,  коли  гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно  збитий,  але  не  огрядний.  Широкий  у  плечах,  руки  великі й  жилаві,  як  у  косаря  або  молотника.  Він  справді  походив  з  ко-сарського  роду...Твердохліб,  овіяний  весняним  вітром,  думав  свою  думу.  Із глибини  душі  народжувалися  слова   —  незвичайні,  не  буденні, а   високі,  одухотворені,  як  і   душа  його.  Вони  кружляли  над ним,  ніби  молоді  птиці,  в   якомусь  хмільному,  збудженому  хороводі...
(224  сл.)   ( За  І.  Цюпою)