Реферат на тему "що мене найбільше вразило в повісті М. Вінграновського "Сіроманець""

Вінграновський Микола Степанович - поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині. М.Вінграновський прийшов у поезію так, як приходять великі майстри. Перші публікації М.Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.) стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав'язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. Своєрідність і принадність поетичного словника М.Вінграновського визначає щедрість філологічної культури, глибокий інтерес поета до народної мови. М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу. В українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед них збірка М.Вінграновського "Атомні прелюди" - книга, з якою пов'язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в розвитку поезії. Часові інтервали між збірками М.Вінграновського значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета "Сто поезій" з'явилася у світ тільки через п'ять років після "Атомних прелюдів" в 1967 році, третя -"Поезії" (вибране з двох попередніх і нові вірші) - з інтервалом в чотири роки (1971). Після неї через сім років вийшла книжка "На срібнім березі" (1977), ще через чотири роки - "Київ" (1982). Найкоротшою буде відстань - два роки - до прекрасної, хоч і мініатюрної за обсягом книжечки "Губами теплими і оком золотим" (1984). У збірках "Сто поезій", "На срібнім березі", "Губами теплими і оком золотим" виявились психологічна глибина поезії М.Вінграновського, злиття лірики громадянської та інтимної, самобутність поетичної форми. Основна тема творчості - історична доля народу, тривога за майбутнє людства в зв'язку з загрозою термоядерної війни. Для героя лірики М.Вінграновського характерні відчуття внутрішньої свободи, розкутість думки, бажання взяти на себе відповідальність за все, що відбувається у світі. У формі складних ліричних асоціацій і алегорій поет утверджує думку про неминучість оновлення суспільного буття, про перемогу розумного, справедливого й доброго в людській душі і взаєминах людей (вірші "Величальна народові", "Прелюд №13", "Український прелюд"). В багатьох віршах М.Вінграновський показує природу в її вільностихійних і тривожних виявах, вічний рух і мінливість. Критика відзначала тяжіння М.Вінграновського до широких філософських узагальнень у зображенні історії й сучасності, гуманістичний пафос, чіткість громадянської позиції, стильове новаторство і, водночас, певну ускладненість метафор, надмір алегорій тощо. Лірика М.Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це класичні сонет і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом. Але переважно він творить власну ліричну форму, основа якої - народописна традиція ї досвід сучасної лірики. М.Вінграновський активно працював і в прозі. Повісті "Сіроманець" (1977), "У глибині дощів" (1979), "Літо на Десні" (1983), оповідання "Гусенятко"(1978), "Низенько пов'язана" (1985) та інші позначені тими ж рисами, що й поезія : високою духовністю, широким спектром емоцій. Багатоплановість образів, елементи казковості, фантастики, гумор дозволяють М.Вінграновському творити дивний, прекрасний світ, у якому живуть і співпрацюють людина і одухотворена природа. .