profile

Опубликовано 5 лет назад по предмету Українська література от lesyanedly

матеріали до твору на тему-байдужість людська схожа на злочен

  1. Ответ
    Ответ дан maleevadarja
    Як часто сучасна молодь не помічає або не хоче помічати навіть того, що діється перед власними очима…і все через байдужість. Але на жаль мало де можна почути про байдужість, як про проблему сучасності. Тим часом,  вона все більше втирається в наше життя і  «живе» поруч з кожним з нас. 
         В розрізі морального виховання студентської молоді, 12 березня 2013 року, була проведена відкрита виховна година в  групі ТМ – 34  на тему: «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?».
        Мета виховного заходу - нагадати про моральні святині та істини, формувати у студентів високоморальні якості, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Крім того, виховний захід мав на меті переконати, що байдужість — негативна людська риса, яка породжує  зло, ненависть і є однією з найтяжчих вад людини та спонукати до необхідності позбавитися цієї страшної риси, що має руйнівну силу як для особистості так  і для оточення.
         Після вступного слова класного керівника та актуалізації теми студентам було запропоновано засудити байдужість на вічне вигнання та забуття. Таким чином, основна частина виховного заходу проводилась у формі судового засідання. Студенти виступали у ролі судді, секретаря, адвоката, прокурора, народного засідателя, свідків зі сторони обвинувачення та зі сторони захисту. В ході  судового засідання свідки звинувачення розповідали  про різні прояви байдужості. Їх слова супроводжувались показом презентації, в якій застосовувались фотоілюстрації  та відеоролики, що наочно підтверджували ті непоправні наслідки, до яких призводить людська байдужість. Потім слово було надано свідкам захисту. По закінченню їх виступу, суд залишив залу для обговорення та винесення вердикту. Поки суд був на обговоренні, студенти обговорювали та вирішували проблему : «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?» . По завершенню обговорення, суд, враховуючи голос кожного з присутніх, виніс рішення:
    1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.
    2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.
    3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.
         Після оголошення вироку суду та завершення судового засідання, слово було надано студентці Різун Ярославі. У своїй доповіді вона розповіла про незвичайне життя Ніка Вуйчича - людини, яка незважаючи на свої обмежені можливості не лише вижила, а і на сьогоднішній день є прикладом неабиякої небайдужості до порятунку життя інших людей. 
        Всі студенти брали активну участь у підготовці і проведенні виховного заходу, тож сподіваємося кожен з них усвідомив той непоправний вплив байдужості на життя людей. Хочеться вірити, що почуте і побачене сколихнуло їх серця і назавжди знищило бажання залишатися байдужими, тоді коли б могли проявити милосердя , увагу та доброту.
       Маємо надію, що кожен з присутніх на виховному заході зрозумів: якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва — справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде. 

Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы добавить ответ или свой вопрос на сайт


Другие вопросы
Шалаш
Другие предметы - 1 месяц назад

Пытался написать сочинение по егэ по русскому не могу понять как,написать хотелось бы пример увидеть по этому тексту. (1)в солнечный день я приехал в старинный посёлок гусь-железный полюбоваться на озеро, искупаться, поплавать в нём. (2)доехал до речки, поднялся на бугор, глянул и... (3)о ужас! (4)нет озера. (5)по широкой впадине, окаймлённой дальней опушкой бывшего прибрежного леса, текла, извиваясь, узкая, местами пересыхающая речушка. (6)и старинной плотины, высокой, кирпичной, с чугунными шлюзами, в тёмных казематах которой, по преданию, разбойная братия чеканила фальшивые деньги, тоже не было. (7)шлюзы, регулировавшие сток, убрали, засыпали – и затянуло озеро тиной да ряской. (8)на месте этом проходила теперь обыкновенная дорожная насыпь; дорога делала крутой поворот, огибала белый двухэтажный барский дом, похожий на длинную казарму, заломанный чахлый парк и снова вырывалась на простор. (9)главный врач детского санатория, размещённого в барском доме, показал мне давние фотографии этого исчезнувшего озера, высокой кирпичной плотины, торговых рядов с доисторическими портиками, он водил по внутренним покоям огромного дома, заново перегороженного, приспособленного для иных надобностей. (10)переделка и ремонт когда-то выполнены были наспех: половицы скрипят и хлябают под ногами, двери перекошены, в оконные рамы задувает свежий ветерок. – (11)сохранилась хоть одна комната от давнего времени? – спросил я. – (12)с полами, дверями и окнами? – (13)полы, двери и прочее – всё порастащили. (14)а вот стены и потолок сохранились в одном месте. (15)идёмте, покажу. (16)он ввёл меня в зал, кажется, в теперешнюю столовую, с белыми строгими пилястрами, с лепным потолком. – (17)полы здесь были, говорят, из наборного паркета, двери из орехового дерева с бронзовой инкрустацией, люстра позолоченная висела. – (18)жалко, – говорю, – что не сохранилось всё это. – (19)о чём жалеть? (20)архитектурной ценности этот дом не имеет, – сказал доктор. (21)я взглянул на него с удивлением. (22)не шутит ли? (23)нет, смотрит прямо в глаза, даже с каким-то вызовом. (24)задиристый хохолок на лысеющем лбу топорщится, как петушиный гребешок. – (25)как не имеет ценности? – говорю. – (26)это ж дом! (27)большой, крепкий, красивый, полный когда-то дорогого убранства. – (28)барские покои, и больше ничего. (29)таких в россии тысячи. – (30)так ведь и народу нашему пригодились бы такие покои. – (31)людям нашим нужны другие ценности. (32)вы ещё храм пожалейте. (33)теперь это модно. – (34)а что, не жаль храма? – (35)и храм цены не имеет. (36)архитектура путаная. (37)специалисты приезжали, говорят – эклектика. (38)потом, правда, всё-таки восстановили храм этот. – (39)и парка не жаль? – (40)парк – природа, и больше ничего. (41)в одном месте убавилось, в другом прибавилось. (42)в любую минуту его насадить можно. (43)мы стояли возле окна, внизу под нами раскинулся обширный посёлок. – (44)смотрите, – говорю, – сколько домов. (45)приличные дома, большинство новых. – (46)здесь живёт в основном торговый люд, кто чем торгует, работы хватает. – (47)вот и хорошо, – говорю. – (48)увеличился посёлок за полвека? – (49)увеличился. – (50)а теперь подумайте вот о чём: раньше, ну хоть ещё в тридцатые годы, здесь меньше жило народу, но успевали не только свои рабочие дела делать. (51)ещё и плотину чинили, озеро в берегах держали и парк обихаживали. (52)а теперь что ж, времени на это не хватает или желания нет? – (53)а это, – говорит, – знакомый мотив. (54)это всё ваше писательское ворчание. (55)что озеро спустили – это вы заметили. (56)что над каждой крышей телевизионная тарелка поставлена – этого вы не замечаете. (57)спорить с ним трудно, почти невозможно: доводы ваши он не слушает, только глаза навострит, тряхнёт головой и чешет без запинки, как будто доклад читает… – (58)есть писатели-патриоты. (59)их книги читают, фильмы по книжкам их смотрят наравне с футболом и хоккеем, потому что яркие, незабываемые образы. (60)а есть писатели-ворчуны, которые всем недовольны. (61)и всё им что-то надо. (62)вот одного такого лечили, а он нас же, медиков, опозорил в своём последнем сочинении. (63)за что, спрашивается? (64)да, не раз вспомянешь в дальней дороге бессмертного писателя земли русской николая васильевича гоголя: «россия такая уж страна – стоит высмеять одного околоточного надзирателя, как вся полиция обидится».