Продовження  твору "Чарівне місце"

Увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. Я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який забирає її на ніч додому,— та все одно серце мені щеміло. І ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства.    Коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визво­лення кози був уже готовий. Пройшовши з усіма півдороги, я ска­зав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. При свідках я одв'язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів.   Я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постій­не кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини.    Вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. Коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов упритул. Тепер я розумію: вона була набагато хитрі­ша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені — до­вірливому й наївному.    Підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв'язати вузол на кілку — до кози наближатись я побоював­ся. Потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше.