мне нужно составить художний твир про природу на хортици

Ми дихаємо, живемо, працюємо. І часто, занадто часто не помічаємо навколо себе нічого, окрім своїх проблем. А адже нас оточує безліч живих істот, про яких ми не пам'ятаємо в повсякденній суєті.А дерева живі, як люди... як і люди, теж живуть, дихають, ростуть, працюють. Їх робота в природі важливіша і потрібніша, ніж робота людей, тому що виділяти кисень з вуглекислого газу можуть тільки рослини – ніхто в усьому світі більше на це нездатний. А ще дерева в лісі дають їжу і дах комахам, тваринам, грибам, бактеріям. І дерева, як і люди, теж хочуть жити. А люди бездумно рубають дерева, не відчуваючи їх болю, не чуючи їх благання про пощаду.Коли я представила себе деревом, я пережила ті почуття, яких у мене раніше ніколи не було. Ось я стою на рідному місці, а люди приходять, ламають мої гілки-руки (яка біль!), розводять багаття; багаття розпалюється, його іскри все ближче, все гарячіше... Під час пожежі мені боляче і страшно, я кричу і розумію, що нема кому мені допомогти. Повернувшись в дійсність, я з полегшенням зрозуміла, що це була всього лише гра уяви. Але і цей короткий досвід – гра розуму – виклав у мене жорстокий урок: те дерево, яким була я, згоріло! Воно ніколи – чуєте: Ніколи! – Більше не буде жити! Воно зникло безслідно, тому що загинуло з вини людей, загинуло не своєю смертю.Якщо жива істота гине природною смертю, вона не зникає для світу. Останки її допомагають жити іншим вихованцям природи, використовуються в їжу, для будівництва укриттів, служать добривом, навіть дають паростки, які, як діти, тягнуться до світла на коренях попереднього роду. Коли в природний кругообіг життя і смерті нерозумно втручається людина, цей процес спотворюється, як у кривому дзеркалі.Люди, звичайно, виправдовують свої дії господарськими потребами – будівництво, виробництво паперу та меблів, необхідність розвивати легку і важку промисловість. Ті представники людства, які більше за інших думають про завтрашній день планети, садять замість вирубаних дерев нові. Однак людина, навіть найрозумніша, найтурботливіша, найсвідоміша, занадто часто відноситься до втрат, що наносяться природі, дуже просто: зрубав – посади взамін. Думки навіть не допускає, що разом зі зрубаним деревом загинув цілий світ, який не відновиш, тому що цей світ унікальний і неповторний.Для людини – головного споживача природних ресурсів – це навколишнє середовище. Він сприймає природу як середовище споживання, з якого можна брати, брати і брати. І лише той, хто розуміє, що навколишнє середовище – частина величезного, унікального, неповторного світу, дуже крихкого, здатний зберегти цей світ, не допустивши його зникнення.Слід вивчати закони природи, ставитися до кожного з її представникові як до рівного собі, поважати його спосіб життя, тоді жити в природі нам буде радісно і легко. Адже велика утрата починається з малого – з думки про всесилля і вседозволеності.Тільки людина доводить природу до стану безслідно зниклого середовища свого проживання! Люди, схаменіться, поки не пізно!Ми – господарі нашої природи, а вона – комора сонця з усіма її скарбами. І ми, як молоде покоління, зобов'язані її зберегти і показати природу нашого дитинства нашим дітям. Адже, руйнуючи одну ланку, ми ламаємо цілий ланцюжок. Так давайте збережемо нашу природу, за яку воювали наші предки, яку ми бачимо зараз.