ОЧЕНЬ ПРОШУ ПОМОГИТЕ!!!! ПЛИЗ!!!! МНЕ СРОЧНО!!! !
Твір на тему: "Мова мій дорогий діамант. " или "Мужай прекрасна наша мова. "
Народ помогите!!!

Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна… В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу і чорної їй зради, вікової героїчної боротьби за щастя, рівноправ’я, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ - один із великих слов’янських народів - був розтерзаний і пошматований упродовж тривалого часу між різними імперіями, не визнаваний як нація, позбавлений політичних прав та можливості будувати свою незалежну державу, творити рідну літературу, права на рідне слово.

Нависала над українцями і загроза цілковитого винищення. Але у відповідь на приниження, гніт, сваволю, український народ творив свою історію, культуру, плекав свою мову. І мова українська зацвіла, заграла. Володимир Самійленко порівнює мову з дорогим діамантом. А чому б ні? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов’їна… її любили, розвивали, відгранюва ли, шліфували талановиті митці, мудрі володарі у царстві слова: Г. С. Сковорода, І. П. Котляревський, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Т. Г. Шевченко… Шевченкова мова - зразок найлильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому великий Кобзар став основоположником нової української літературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів. Для Шевченка мова - це найцінніший дарунок людини, талісман її долі, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською піснею і молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Дніпра і солов’їною піснею, радістю кохання, відчаєм покритки, жертовною любов’ю матері; мужнім покликом до борні й свободи.
Словом можна вбити, можна повернути до життя:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос –більш нічого.
А серце б’ється, ожива

Розуміння ролі мови в житті народу визначає й естетичне кредо Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висівали добірні зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами. Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би від усього серця не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу в майбутньому бачив невідривно від долі рідної мови, адже «найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова», - говорив Панас Мирний.

Зараз Україна - незалежна держава. І вона, звісно, повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:

Буду я навчатись мови золотої У трави-веснянки, у гори крутої, В потічка веселого, що постане річкою, В пагінця зеленого, що зросте смерічкою. Адже мова народна - це золотий запас душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися й пишатися рідним краєм, повторюючи слова М. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.
Мово моя українська!
Мова - то душа народна!
Ти постаєш в ясній обнові.
Як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове, кохана, материнська мова!
Д. Білоус