Помогите нужно написать твір на тему Чи легко жити у світі магії? дуже треба на одну споловиной стр пж

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Читаєш ці рядки Т. Г. Шевченка, і тебе огортає сум і якась невловима туга. Так могла написати лише людина, яка зазнала багато горя й страждань у житті. Наділений поетичним талантом, Тарас Григорович виливав свої по­чуття та найпотаємніші думки на папір. Зокрема гіркі спогади про своє безрадісне дитинство він змалював у вірші “Якби ви знали, паничі…”:
…В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Що може бути гіршим для людини, а тим більше для маленької дитини, ніж почувати себе в рідній батьківській хаті “мов у пеклі”, мучитися й не бачити майбутнього? Згадує поет і про тяжке життя матері та батька, яких “нужда та праця” на панщині передчасно звели в могилу; згадує братів, яких віддали в москалі, і сестер-“голубок”, доля яких — усе життя прожити в наймах аж до самої смерті.
Саме ці дитячі спогади викликають у нього біль і співчуття, коли він бачить “малого хлопчика в селі”, який ніколи не побачить “святої воленьки”. І це Шевченка жа­хає й обурює. А особливо обурює його лицемірство панів, їх знущання над кріпаками. Саме вони, ці “добрі люди”, у раю “пекло розвели”:
…З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
Читаєш ці слова й дякуєш Богові за те, що живеш у родині, де є і тато, і мама, що не поневіряєшся серед чужих людей, живеш на волі й не знаєш, що таке кріпацтво, найми та голод. І тому дуже хочеться, щоб страшне минуле, у якому жив поет, ніколи не повернулося, щоб і надалі життя наше було щасливим, мирним і вільним.