profile

Опубликовано 6 лет назад по предмету Українська література от madamsanchuk

твір людина найвища цціність

  1. Ответ
    Ответ дан Альона02022001
    ЛЮДИНА - НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ
    Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання.       Іван Багряний в своєму романі "Сад Гетсиманський” пише такі слова: " Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найпідліша з усіх істот. Людина – це найнещасніша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. Та найдивнішим є те що всі ці три рубрики сходяться в одній людині.” Так, справді, з цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає смак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все.Ми живемо колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо те що для нас важливе. Кожного дня по-новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову знімаємо фільм за власним сюжетом. Недарма говорив Шекспір: " Весь світ – театр, а люди в ньому — актори."       Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі  життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим, питання лише в тому: чи використовуємо ми це? Людина істота талановита, та часто губить свій талант через інші, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне "Я", відчути свою неповторність.          Людина геніальна, та часто недооцінює своїї можливості і залишається наодинці з своїми думками, задумами та істинами.      Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації залишитися людиною з власними переконаннями і благородними, високими  намірами. Падаючи низько чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче, хто духовно вищий від нас: у будь-якій ситуації знаходити щось позитивне і не опускати рики від відчаю; бачити прекрасне у кожному промінчику, листочку, кожному дні нашого життя і бути щасливим від того, що ти людина, Людина з великої літери."Людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити крім потворностей життя і його красу. Той, хто бачить це, може не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки і куди?...”( О. Гончар " Собор")     Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні … Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по-своєму, творить себе  і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.     Підвести підсумок хотілося б прекрасними рядками вірша великого українського поета Василя Симоненка:
     "Ти знаєш, що ти – людина?
    Ти знаєш про це чи ні?
    Усмішка твоя – єдина,
    Мука твоя – єдина,
    Очі твої – одні.
    Більше тебе не буде.
    Завтра на цій землі
    Інші ходитимуть люди,
    Інші кохатимуть люди ,
    Добрі, ласкаві і злі
    Сьогодні усе для тебе –Озера, гаї, степи
     жити спішити треба,
    Кохати спішити треба,-Гляди ж не проспи! 
     
    Бо ти на землі – людина,
    І хочеш того чи ні –
    Усмішка твоя – єдина,
    Мука твоя єдина
    Очі твої – одні…”

Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы добавить ответ или свой вопрос на сайт


Другие вопросы
Шалаш
Другие предметы - 1 год назад

Пытался написать сочинение по егэ по русскому не могу понять как,написать хотелось бы пример увидеть по этому тексту. (1)в солнечный день я приехал в старинный посёлок гусь-железный полюбоваться на озеро, искупаться, поплавать в нём. (2)доехал до речки, поднялся на бугор, глянул и... (3)о ужас! (4)нет озера. (5)по широкой впадине, окаймлённой дальней опушкой бывшего прибрежного леса, текла, извиваясь, узкая, местами пересыхающая речушка. (6)и старинной плотины, высокой, кирпичной, с чугунными шлюзами, в тёмных казематах которой, по преданию, разбойная братия чеканила фальшивые деньги, тоже не было. (7)шлюзы, регулировавшие сток, убрали, засыпали – и затянуло озеро тиной да ряской. (8)на месте этом проходила теперь обыкновенная дорожная насыпь; дорога делала крутой поворот, огибала белый двухэтажный барский дом, похожий на длинную казарму, заломанный чахлый парк и снова вырывалась на простор. (9)главный врач детского санатория, размещённого в барском доме, показал мне давние фотографии этого исчезнувшего озера, высокой кирпичной плотины, торговых рядов с доисторическими портиками, он водил по внутренним покоям огромного дома, заново перегороженного, приспособленного для иных надобностей. (10)переделка и ремонт когда-то выполнены были наспех: половицы скрипят и хлябают под ногами, двери перекошены, в оконные рамы задувает свежий ветерок. – (11)сохранилась хоть одна комната от давнего времени? – спросил я. – (12)с полами, дверями и окнами? – (13)полы, двери и прочее – всё порастащили. (14)а вот стены и потолок сохранились в одном месте. (15)идёмте, покажу. (16)он ввёл меня в зал, кажется, в теперешнюю столовую, с белыми строгими пилястрами, с лепным потолком. – (17)полы здесь были, говорят, из наборного паркета, двери из орехового дерева с бронзовой инкрустацией, люстра позолоченная висела. – (18)жалко, – говорю, – что не сохранилось всё это. – (19)о чём жалеть? (20)архитектурной ценности этот дом не имеет, – сказал доктор. (21)я взглянул на него с удивлением. (22)не шутит ли? (23)нет, смотрит прямо в глаза, даже с каким-то вызовом. (24)задиристый хохолок на лысеющем лбу топорщится, как петушиный гребешок. – (25)как не имеет ценности? – говорю. – (26)это ж дом! (27)большой, крепкий, красивый, полный когда-то дорогого убранства. – (28)барские покои, и больше ничего. (29)таких в россии тысячи. – (30)так ведь и народу нашему пригодились бы такие покои. – (31)людям нашим нужны другие ценности. (32)вы ещё храм пожалейте. (33)теперь это модно. – (34)а что, не жаль храма? – (35)и храм цены не имеет. (36)архитектура путаная. (37)специалисты приезжали, говорят – эклектика. (38)потом, правда, всё-таки восстановили храм этот. – (39)и парка не жаль? – (40)парк – природа, и больше ничего. (41)в одном месте убавилось, в другом прибавилось. (42)в любую минуту его насадить можно. (43)мы стояли возле окна, внизу под нами раскинулся обширный посёлок. – (44)смотрите, – говорю, – сколько домов. (45)приличные дома, большинство новых. – (46)здесь живёт в основном торговый люд, кто чем торгует, работы хватает. – (47)вот и хорошо, – говорю. – (48)увеличился посёлок за полвека? – (49)увеличился. – (50)а теперь подумайте вот о чём: раньше, ну хоть ещё в тридцатые годы, здесь меньше жило народу, но успевали не только свои рабочие дела делать. (51)ещё и плотину чинили, озеро в берегах держали и парк обихаживали. (52)а теперь что ж, времени на это не хватает или желания нет? – (53)а это, – говорит, – знакомый мотив. (54)это всё ваше писательское ворчание. (55)что озеро спустили – это вы заметили. (56)что над каждой крышей телевизионная тарелка поставлена – этого вы не замечаете. (57)спорить с ним трудно, почти невозможно: доводы ваши он не слушает, только глаза навострит, тряхнёт головой и чешет без запинки, как будто доклад читает… – (58)есть писатели-патриоты. (59)их книги читают, фильмы по книжкам их смотрят наравне с футболом и хоккеем, потому что яркие, незабываемые образы. (60)а есть писатели-ворчуны, которые всем недовольны. (61)и всё им что-то надо. (62)вот одного такого лечили, а он нас же, медиков, опозорил в своём последнем сочинении. (63)за что, спрашивается? (64)да, не раз вспомянешь в дальней дороге бессмертного писателя земли русской николая васильевича гоголя: «россия такая уж страна – стоит высмеять одного околоточного надзирателя, как вся полиция обидится».