Краткое содержание "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських"

Раптом поверхом нижче хтось побіг. Хтось по-молодецькому гасав кімнатами – тільки дверима хряскало! На тілі виступають сироти, на голові їжиться волосся. До біганини додалися важкі старечі кроки із шарканням, охканням і постукуванням ціпка. Софійка все глибше заривається в подушку. Мабуть, господарі повернулися. Вони мали від’їхати на півроку? То й що? Зараз і в Москві не дуже заробиш, от і повернулися, не пробувши й двох місяців… Кинулася до відривного календарика: повня! І минулого разу – також… Ці дивні бешкети відбуваються в повню!!! А може, це всього-на-всього фантазія? Софійка читала про людей, котрі піддаються впливу нічного світила. Тоді чому в їхньому старому помешканні було спокійно? – Ха-ха-ха!!! – прокотилося внизу тонко, ніби здавлено. Не тямлячись, рвонулася до спальні: – Мамусю, мамусю, вони знову!.. Мама також не спала. Пригорнула доньку, обхопила колисочку з сином. Так і сиділи, обійнявшись. А там – стукотіло, реготало, хлипало… Аж як у вікнах засірів світанок, у загадковій квартирі пролунав даленіючий свист – і враз усе стихло. Так само раптово, як і почалося. 2. Вилазка до шафи За вікном дощило. – Кінець травня, а тепла – не бачили! – бурчала Софійка, неохоче збираючись до школи. – Добре маленькому: спить! Маленький подав голосок, і мама побігла до спальні. Ростик пхикав уже в мами на руках, коли завітали до баби Валі. Баба Валя – сусідка навпроти. Це їй мешканці загадкової квартири довірили ключі, аби поливала вазони. Чи не пограбовано часом тієї квартири вночі? Баба спідлоба глянула на схвильованих новоселів. Неохоче побряжчала ключами – на перший поверх. – Як бачите, все на місці! Перекинутий стілець? То це ж я його й перевернула! Коли аспарагус на серванті поливала. – А що це за блакитна стрічка? – Софійка перелякано вказала на килим. – Такі частенько валяються! – Здається, бабине обличчя зблідло. – Десь, либонь, зачепила, то й витяглося! – Що ж, перепрошуємо… Перепрошуємо… – завибачалася мама. Баба пошкутильгала нагору. На порозі її вже дожидався котисько. Пухнасту вгодовану тварину звали Фантиком. З усіма тутешніми котами Софійка познайомилася першого ж дня, щойно переїхали. Але те, що Фантик геть чорний, зауважила вперше. Як у казках про відьом: чорний, сажа сажею, самі очі світяться… На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити? Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!.. Додому не тягнуло. Взагалі, відколи переселились у новий будинок… От і мама каже: гнітить він її. І це, Їй-Богу, не тільки тому, що обтяжливо й нудно сидіти з дитиною в чотирьох стінах! Не без утіхи Софійка зробила добрий гак. Тим паче, кортіло побачити колишнього сусіда Сашка, який і досі мешкав у напівпідвальчику. Сашко, як і завжди, сидів на тротуарі під липою. Біля нього лежали ваги і в’язка штурпаків. Під в’язкою – напис на картоні: “Тирміново продаюця дрова. Приймаюця оптові замовлиня”. А поруч – відро з пучками рясту. – Привіт! Як давно тебе не бачив! – аж підскочив Сашко. – Хочеш – задарма зважу? – Ні, дякую! – Софійка ще не худне, на відміну від більшості ЇЇ ровесниць. Спіднички й штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають. Сашко й не наполягає – він іще худіший та дрібніший. Мов хрущик. – Тоді візьми – ось!!! – Хлопчина королівським жестом вручає Софійці найпишнішого букетика. – Гостинець од фірми! – Спасибі, нащо? – Несміливо бере квіти і шукає, куди б їх притулити: перехожі-бо зглядаються. Аби приховати ніяковість, хлопець починає протирати циферблат ваг, делікатно попльовуючи на бувалу в бувальцях ганчірку. – Ти що, й до школи не ходив? – сказала, щоб підтримати ниточку розмови. – Уже давно повернувся! В нас же не так, як у вашій гімназії. Останні уроки можна й пропустити.