твір на тему Роксолана як історична постать

Роксолана — постать насправді легендарна. Ця непересічна жінка не тільки (мала силу духу, любов до життя за таких випробувань, які важко й уявити. Роксолана показала себе як мудру правительку, благодійницю, матір; Читаючи про Роксоляну, я замислився над долею живої людини, молодої вдови- Насті Лісовської, тобто Роксоляни до викрадення, Роксолани такої, якою вона, я впевнений, залишалась десь у глибині душі. Мені здасться, Роксолана гідна співчуття. Говорячи з шанобливою повагою і здивуванням про те, чого їй вдалося досягти, ми часто забуваємо про те,що ця людина втратила.

Настя Лісовська була захоплена в полон ще п’ятнадцятирічною дівчиною, фактично дитиною. Напевно, не легко було їй опинитись у такому віці далеко від батьків, потрапити на чужі землі, де не було жодної рідної душі, навіть мова була незнайома, навіть релігія була чужа. Інша країна, дикі звичаї, дике обходження. Напевно Настя Лісовська весь час мріяла про те, щоб опинитись десь у рідному домі, повернутися до дитячих розваг, повсякденної праці, спілкуватися із дівчатами та хлопцями свого віку, свого кола. Мабуть, під страшним тиском обставин найбільше дівчина думала про те, як вижити і зберегти себе у тому світі, в якому вона опинилась. Проте навряд чи в глибині її душі ніколи не виникали мрії про те, щоб усе, що з нею сталось, розвіялось, немов страшний і абсурдний сон.

Я сприймаю історію Роксолани не стільки як історію про силу духу, скільки історію про справжнє людське страждання. Те, що пройшовши крізь усі випробовання, Роксолана вижила в моральному розумінні, досягла чогось, стала жінко: матір’ю і, мабуть, була-таки щасливою — усе це гідне захоплення, але ж, захоплючись, мало хто думає про те, якою ціною все це було здобуто.

Я гадаю, не раз у житті цієї жінки крізь самовпевнену, розважливу, мудру сильну Роксолану пробивалась Настя Лісовська, яка хотіла щастя без боротьби. Це не означає щастя задарма, але щастя без надриву, без перебування у постійному напруженні, без шаленого спротиву обставинам. Напевно, у другій половині свого життя, піклуючись про долю своїх синів, будуючи мечеті й шпиталі, присвятивши себе тій діяльності, яка дійсно характеризує її як людину з добрим і — що головне — живим серцем, Роксолана була майже щасливою. Та все ж чи насправді це було те життя, про яке вона мріяла?

Я помічаю, що все, що я пишу, я пишу через «може». Звісно, усе це припущення, бо ніхто ніколи не дізнається, а мабуть, ніхто і не знав ніколи, що на справді діялося в душі цієї жінки. Утім, мені хочеться дивись на цей образ із іншого боку. Мені хочеться бачити за ним людину зі своїми слабкостями, мені хочеться пам’ятати не тільки про зроблене Роксоланою, не тільки про те, чого вона досягла, але й про те, що втратила Настя Лісовська.

До речі, для мене залишається відкритим питання — чого досягла б Настя, якби її життя не повернулось так круто і несподівано, якби всі ці випробування не спіткали її. Чим був результат її життя? Справжнім бажанням посісти високе становище чи результатом відчайдушного спротиву обставинам і приниженню? Можливо, залишившись удома, вона ніколи не стала б державною діячкою на рідних теренах. Можливо, не спонукувана обставинами, вона залишилася б звичайною дівчинкою із Рогатина, а потім стала б хорошою дружиною, матір’ю, бабусею, зрештою?

Власне, кожний митець, створюючи текст про видатну історичну постать, намагається не тільки зобразити певну історичну канву, якісь події, а й проникнути у психологію людини, відтворити для себе її особистість, її суть. Кожен митець, а до образу Роксоляни їх зверталось немало, бачить її по-своєму. Оскільки Роксолана реальна історична постать, яка мала неабияке значення для нашої літератури, мабуть, і кожному читачеві, як і митцеві, важливо створити для себе свій власний образ Роксолани, щоб краше зрозуміти її. Для мене Роксолана — це насамперед дівчинка Настя, яка волею обставин і, звісно, власною волею досягла того, чого досягла, все ж лишаючись вразливою, чутливою, жіночною.