profile

Опубликовано 6 лет назад по предмету Українська література от Янка11111111111

Твір-роздум на тему Яким я бачу найсправжнього друга

  1. Ответ
    Ответ дан Кийра
    Весь навчальний рік ми тільки й живемо ст. очикуванни літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на свободі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво і взагалі отримувати користь і задоволення. Одні з таких продуктивних літніх канікул змалював Ярослав Стельмах у повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Героями твору є два хлопчики-п'ятикласники - Митько й Сергій. Отримавши від «улюбленої ботанічку» завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо в Митьков бабусі в село. Батьки Сергія відразу не погоджуються, бо знають, яка вибухова сила, ці два друга, але, врешті-решт, здаються, піддавшись вагомим аргументам про «передчасному старінню наших організмів» і двійки за неприбраним колекцію, 'що придумав Митько.Спочатку хлопці не проявляють ніякого інтересу до збору всяких комах, до вивчення зоології, тому що вона може бути краще ботаніку? Приятелі збираються присвятити час виключно іграшкам, як це і годиться п'ятикласникам, що тяжко працювали весь навчальний рік.Приихавшы в Юрківки, дорогою до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедиста Васька - хлопця років чотирнадцяти, що сміється збройних сачками друзів. Саме цей велосипедист від нічого робити вирішує пожартувати і налякати друзів. Випадково побачивши Митька і Сергія на березі озера, Васька таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Розповідь, на перший погляд, підозріла і мало схожа на правду, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все-таки заночувати біля озера, щоб з'ясувати, що ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту і починаються найцікавіші пригоди друзів, непомітно для них самих надзвичайне захоплення зоологією. Розігруючи пьятикласникив.Васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, з'їв навіть ворону, залишивши тільки пирья.Захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять у бібліотеки і читають по вісім книг по зоології в тиждень. Вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, - ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. Митька вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період. А чудовисько отримує ім'я на честь новоявлених вчених - Митькозавр Стеценка.Митько й Сергій весь час потрапляють у смішні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, тому що вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. Тому викручуються із складних ситуацій завжди разом, неодмінно допомагаючи один одному. Долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка може; з'їла навіть людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники наполегливо стоять біля озера.Безперечно, друзі дуже розчаровані, коли з'ясовується, що ніякого Митькозавр немає, а це просто жарт Васька. І Митька і Сергій все одно не жаліють, тому що вони розуміють, що час не минувся дарма. Майбутні шестикласники вже знають. стільки, що навіть не снилося Васькові, який думав, що пошив їх у Дурні. Хлопці переповнені гордістю за свою обізнаність у динозаврів, вони чудово провели час і повні сил для нових відкриттів, адже вони найкращі друзі, великі однодумці

Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы добавить ответ или свой вопрос на сайт


Другие вопросы
Шалаш
Другие предметы - 1 год назад

Пытался написать сочинение по егэ по русскому не могу понять как,написать хотелось бы пример увидеть по этому тексту. (1)в солнечный день я приехал в старинный посёлок гусь-железный полюбоваться на озеро, искупаться, поплавать в нём. (2)доехал до речки, поднялся на бугор, глянул и... (3)о ужас! (4)нет озера. (5)по широкой впадине, окаймлённой дальней опушкой бывшего прибрежного леса, текла, извиваясь, узкая, местами пересыхающая речушка. (6)и старинной плотины, высокой, кирпичной, с чугунными шлюзами, в тёмных казематах которой, по преданию, разбойная братия чеканила фальшивые деньги, тоже не было. (7)шлюзы, регулировавшие сток, убрали, засыпали – и затянуло озеро тиной да ряской. (8)на месте этом проходила теперь обыкновенная дорожная насыпь; дорога делала крутой поворот, огибала белый двухэтажный барский дом, похожий на длинную казарму, заломанный чахлый парк и снова вырывалась на простор. (9)главный врач детского санатория, размещённого в барском доме, показал мне давние фотографии этого исчезнувшего озера, высокой кирпичной плотины, торговых рядов с доисторическими портиками, он водил по внутренним покоям огромного дома, заново перегороженного, приспособленного для иных надобностей. (10)переделка и ремонт когда-то выполнены были наспех: половицы скрипят и хлябают под ногами, двери перекошены, в оконные рамы задувает свежий ветерок. – (11)сохранилась хоть одна комната от давнего времени? – спросил я. – (12)с полами, дверями и окнами? – (13)полы, двери и прочее – всё порастащили. (14)а вот стены и потолок сохранились в одном месте. (15)идёмте, покажу. (16)он ввёл меня в зал, кажется, в теперешнюю столовую, с белыми строгими пилястрами, с лепным потолком. – (17)полы здесь были, говорят, из наборного паркета, двери из орехового дерева с бронзовой инкрустацией, люстра позолоченная висела. – (18)жалко, – говорю, – что не сохранилось всё это. – (19)о чём жалеть? (20)архитектурной ценности этот дом не имеет, – сказал доктор. (21)я взглянул на него с удивлением. (22)не шутит ли? (23)нет, смотрит прямо в глаза, даже с каким-то вызовом. (24)задиристый хохолок на лысеющем лбу топорщится, как петушиный гребешок. – (25)как не имеет ценности? – говорю. – (26)это ж дом! (27)большой, крепкий, красивый, полный когда-то дорогого убранства. – (28)барские покои, и больше ничего. (29)таких в россии тысячи. – (30)так ведь и народу нашему пригодились бы такие покои. – (31)людям нашим нужны другие ценности. (32)вы ещё храм пожалейте. (33)теперь это модно. – (34)а что, не жаль храма? – (35)и храм цены не имеет. (36)архитектура путаная. (37)специалисты приезжали, говорят – эклектика. (38)потом, правда, всё-таки восстановили храм этот. – (39)и парка не жаль? – (40)парк – природа, и больше ничего. (41)в одном месте убавилось, в другом прибавилось. (42)в любую минуту его насадить можно. (43)мы стояли возле окна, внизу под нами раскинулся обширный посёлок. – (44)смотрите, – говорю, – сколько домов. (45)приличные дома, большинство новых. – (46)здесь живёт в основном торговый люд, кто чем торгует, работы хватает. – (47)вот и хорошо, – говорю. – (48)увеличился посёлок за полвека? – (49)увеличился. – (50)а теперь подумайте вот о чём: раньше, ну хоть ещё в тридцатые годы, здесь меньше жило народу, но успевали не только свои рабочие дела делать. (51)ещё и плотину чинили, озеро в берегах держали и парк обихаживали. (52)а теперь что ж, времени на это не хватает или желания нет? – (53)а это, – говорит, – знакомый мотив. (54)это всё ваше писательское ворчание. (55)что озеро спустили – это вы заметили. (56)что над каждой крышей телевизионная тарелка поставлена – этого вы не замечаете. (57)спорить с ним трудно, почти невозможно: доводы ваши он не слушает, только глаза навострит, тряхнёт головой и чешет без запинки, как будто доклад читает… – (58)есть писатели-патриоты. (59)их книги читают, фильмы по книжкам их смотрят наравне с футболом и хоккеем, потому что яркие, незабываемые образы. (60)а есть писатели-ворчуны, которые всем недовольны. (61)и всё им что-то надо. (62)вот одного такого лечили, а он нас же, медиков, опозорил в своём последнем сочинении. (63)за что, спрашивается? (64)да, не раз вспомянешь в дальней дороге бессмертного писателя земли русской николая васильевича гоголя: «россия такая уж страна – стоит высмеять одного околоточного надзирателя, как вся полиция обидится».