profile

Опубликовано 6 лет назад по предмету Українська література от abala00

краткая биография Павла Тычыны

  1. Ответ
    Ответ дан annsavchenko1
    Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Koзеленького повіту на Чернігівщині в сім’ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі та в духовній семінарії в Чернігові.Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне обдарування майбутнього поета — годі він брав участь спочатку в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність — важлива риса особистості Тичини — на¬була яскравого вияву в його поетичній творчості.
    За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих письменників, як М. Коцю¬бинський та В. Самійленко. Саме тоді Тичина дебютував як поет — перші його творі! датуються 1906 роком. Публікації молодого поста з 1912 року почали з’являтись на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник*, «Рідний край», «Українська хата».
    1913 року Тичина переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інсти¬туту’. Навчання поєднував із працею в театрі М. Садовського, в якому вико¬нував обов’язки помічника хормейстера. Літературні зацікавлення зумовили співробітництво Тичини з газетою “Рада”- (пізніше — “Нова рада”). На той час припадають його знайомство та співпраця в редколегії газети з відомими українськими літературними критиками А. Ніковським та С. Єфремовим.
    На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року, пов’язані з бо¬ротьбою українського народу за незалежність. Поет переймається загальним піднесенням, емоційно переживає прагнення пригнобленого народу здобути національну свободу.
    Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала най-більш яскравою подією в українській літературі того часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів європейського рівня.
    Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями іромадянської війни. Суперечливі настрої тих часів віддзеркали-лись у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920), “Плуг” (1920), «Вітер з України» (1924).
    1923 року Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в часі з початком творчої кризи поета.
    Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з іншого, — відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався. Хотів того чи ні, але
    Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літе¬ратури. У різний час він входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ, очевидно, тоді зазнав виливу українських письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції, страх просто паралізував поета. 1934 року вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панів¬ну ідеологію, розчинившись як творча особистість у потоці пропагандист¬ських штампів.
    Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ше чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю.
    Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы добавить ответ или свой вопрос на сайт


Другие вопросы
Шалаш
Другие предметы - 1 год назад

Пытался написать сочинение по егэ по русскому не могу понять как,написать хотелось бы пример увидеть по этому тексту. (1)в солнечный день я приехал в старинный посёлок гусь-железный полюбоваться на озеро, искупаться, поплавать в нём. (2)доехал до речки, поднялся на бугор, глянул и... (3)о ужас! (4)нет озера. (5)по широкой впадине, окаймлённой дальней опушкой бывшего прибрежного леса, текла, извиваясь, узкая, местами пересыхающая речушка. (6)и старинной плотины, высокой, кирпичной, с чугунными шлюзами, в тёмных казематах которой, по преданию, разбойная братия чеканила фальшивые деньги, тоже не было. (7)шлюзы, регулировавшие сток, убрали, засыпали – и затянуло озеро тиной да ряской. (8)на месте этом проходила теперь обыкновенная дорожная насыпь; дорога делала крутой поворот, огибала белый двухэтажный барский дом, похожий на длинную казарму, заломанный чахлый парк и снова вырывалась на простор. (9)главный врач детского санатория, размещённого в барском доме, показал мне давние фотографии этого исчезнувшего озера, высокой кирпичной плотины, торговых рядов с доисторическими портиками, он водил по внутренним покоям огромного дома, заново перегороженного, приспособленного для иных надобностей. (10)переделка и ремонт когда-то выполнены были наспех: половицы скрипят и хлябают под ногами, двери перекошены, в оконные рамы задувает свежий ветерок. – (11)сохранилась хоть одна комната от давнего времени? – спросил я. – (12)с полами, дверями и окнами? – (13)полы, двери и прочее – всё порастащили. (14)а вот стены и потолок сохранились в одном месте. (15)идёмте, покажу. (16)он ввёл меня в зал, кажется, в теперешнюю столовую, с белыми строгими пилястрами, с лепным потолком. – (17)полы здесь были, говорят, из наборного паркета, двери из орехового дерева с бронзовой инкрустацией, люстра позолоченная висела. – (18)жалко, – говорю, – что не сохранилось всё это. – (19)о чём жалеть? (20)архитектурной ценности этот дом не имеет, – сказал доктор. (21)я взглянул на него с удивлением. (22)не шутит ли? (23)нет, смотрит прямо в глаза, даже с каким-то вызовом. (24)задиристый хохолок на лысеющем лбу топорщится, как петушиный гребешок. – (25)как не имеет ценности? – говорю. – (26)это ж дом! (27)большой, крепкий, красивый, полный когда-то дорогого убранства. – (28)барские покои, и больше ничего. (29)таких в россии тысячи. – (30)так ведь и народу нашему пригодились бы такие покои. – (31)людям нашим нужны другие ценности. (32)вы ещё храм пожалейте. (33)теперь это модно. – (34)а что, не жаль храма? – (35)и храм цены не имеет. (36)архитектура путаная. (37)специалисты приезжали, говорят – эклектика. (38)потом, правда, всё-таки восстановили храм этот. – (39)и парка не жаль? – (40)парк – природа, и больше ничего. (41)в одном месте убавилось, в другом прибавилось. (42)в любую минуту его насадить можно. (43)мы стояли возле окна, внизу под нами раскинулся обширный посёлок. – (44)смотрите, – говорю, – сколько домов. (45)приличные дома, большинство новых. – (46)здесь живёт в основном торговый люд, кто чем торгует, работы хватает. – (47)вот и хорошо, – говорю. – (48)увеличился посёлок за полвека? – (49)увеличился. – (50)а теперь подумайте вот о чём: раньше, ну хоть ещё в тридцатые годы, здесь меньше жило народу, но успевали не только свои рабочие дела делать. (51)ещё и плотину чинили, озеро в берегах держали и парк обихаживали. (52)а теперь что ж, времени на это не хватает или желания нет? – (53)а это, – говорит, – знакомый мотив. (54)это всё ваше писательское ворчание. (55)что озеро спустили – это вы заметили. (56)что над каждой крышей телевизионная тарелка поставлена – этого вы не замечаете. (57)спорить с ним трудно, почти невозможно: доводы ваши он не слушает, только глаза навострит, тряхнёт головой и чешет без запинки, как будто доклад читает… – (58)есть писатели-патриоты. (59)их книги читают, фильмы по книжкам их смотрят наравне с футболом и хоккеем, потому что яркие, незабываемые образы. (60)а есть писатели-ворчуны, которые всем недовольны. (61)и всё им что-то надо. (62)вот одного такого лечили, а он нас же, медиков, опозорил в своём последнем сочинении. (63)за что, спрашивается? (64)да, не раз вспомянешь в дальней дороге бессмертного писателя земли русской николая васильевича гоголя: «россия такая уж страна – стоит высмеять одного околоточного надзирателя, как вся полиция обидится».