твір на вільну тему поема Давня казка

Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка». У ній поетеса порушує проблему ролі поета і поезії в житті окремої людини і суспільства в ціло­му. Мені здається, що це не випадково, бо, незважаючи на слабке здоров’я, Ле­ся Українка прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині. І народ, і Україна потребували захисту, а єдиною зброєю, якою вона майстерно володі­ла, було слово. Отож, напевно, поема є дещо автобіографічною.

Кожна людина з’являється у цьому світі не випадково, а з певною місією. Комусь доля дарувала вміння орати землю, сіяти хліб. Комусь — будувати житло, храми, палаци. Комусь — рятувати життя людей. А інші отримали в дар та­лант — лікувати людські душі. Можна довго сперечатися, який талант найкра­щий, який найважливіший, але всі погодяться з тим, що без жодного з них прожити не можна.

Народна мудрість говорить: «Шабля ранить тіло, а слова — душу». Але якщо добре володієш словом, то не тільки зможеш ранити, а й «у мороз зігріти» і «гнів перемогти».Ті пісні-слова мали чудодійну силу. Вмить бідного поета перетворювали на пана. Варто було лише кинути оком, як і діброва, і поле, і небо, і синє море ста­вали багатством, робили людину щасливою і вільною. Але не всі розуміють те, як можна бути багатим і щасливим, якщо нічого не маєш. Нерозуміння поро­джує неприязнь, недовіру. Та варто лише одного разу переконатися у тому, що слово може змінити долю, щоб повірити в його силу. Так, тільки за допомогою поета лицар зміг стати щасливою людиною, бо саме серенади, написані поетом, розбудили кохання в душі Ізідори. У своєму щасті Бертольдо швидко забуває про того, кому він ним завдячує. Та, як говориться у приказці: «Із щастя та го­ря кується доля», отож «лихо несподівано настало». «Забажалось королеві… на війну скликать лицарство…» Згодом через невдачі військо збунтувалося проти Бертольдо. Сором та ганьба, а можливо, й смерть чекали на нього. Та знову стали в пригоді пісні поета. Саме іронічний заклик із пісні: «Утікай, поки здоровий!» — пробудив воїнську честь і доблесть у війську. Зі словами: «Краще смерть, ніж вічний сором!» — солдати кинулись у бій. Завдяки поетові лицар одержав нагороду від короля, зажив слави відважного воїна, повернувся до мирного та щасливого життя. Та як же цього разу він віддячив своєму рятівникові?

Коли Бертольдо почув пісні, які закликали народ до боротьби проти пана-гнобителя, він зразу збагнув, хто є їх автором, і тому відправив своїх слуг до поета з пропозицією оселитися в палаці. Лицар розумів, що зброя співця нездо­ланна і її можна використати у власних інтересах. Але поет був безкорисливим і завжди захищав тих, хто потребував допомоги, тому відмовився:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Бертольдо розумів, що проти слова поета немає зброї, тому наказав кинути його до в’язниці. Та жодні мури не здатні зупинити слово, тому за свій тюрем­ний спів лицар слова поплатився головою. Але зерно свободи, яке розсіяли по країні пісні поета, підняло народ проти пана. Ні смерть поета, ні смерть Бер­тольдо не припинили одвічної боротьби між добром і злом. Її продовжують нащадки лицаря слова і пана.

Отже, поезія — це зброя, яка гартувала народ у години лиха; це цілющий бальзам, який лікує душевні рани; це мелодія закоханих сердець; це надія на краще майбутнє; це віра у перемогу добра. Одне слово, поезія — це музика життя!