Моє ставлення до М.Чурай

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Ліна Костенко

Українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несе радість і смуток, чарує людську душу, дає її силу і натхнення. Пориньмо в сиві віки, доторкнімося серцем до золотих ключів людського генія — і нам уявляться ті першотворці, чиї імена хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітує і нині.

Часом з дивного серпанку вихоплюється легендарна постать автора. Такою є народна поетеса Маруся Чурай. Народилася для кохання широто, але не зазнала його радощів. І всі сподівання свого люблячого серця краплина за краплиною вилила в пісню бентежну, жагучу.

Образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реально! дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби уособлюючи в собі духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. "Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах", — каже Іван. Таку ж характеристику дівчині дає й гетьман Богдан Хмельницький:

її пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. Вона щира, довірлива й незахищена. Маруся з її етичним максималізмом стоїть над житейськими марнотами і брудом, вище дрібних амбіцій, заздрощів, прагматичного розрахунку. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. Своїм високим благородством Маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликами в людей шанобливий захват:

Злочинниця — а так би й зняв би шапку.

На смерть іде, — а так би й поклонивсь.

При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може простити собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим, кого вона любила.

Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. Поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман Хмельницький

дивував, безмірно дивував, —

що от скажи, яка дана їй сила,

щоб так співати, на такі слова!

За ставленням до Марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману Ліни Костенко. Це одна з ознак соціального розшарування.

З одного боку, "Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!" — ставлення Богдана Хмельницького, "Пісень немає — і мене нема" — самої Марусі Чурай, а з іншого — "При чому тут пісні?" — Горбаня, "Це щось для дівки, синку, височенько. Не вірю, щоб складала це вона" — старої Бобренчихи.

Боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. А оте Грицеве — Марусі: "Затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна земля... Отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові?! Крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. І ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня Марусі Чурай. А Горбані й сьогодні своєї: "При чому тут пісні?.." Але вона живе!

Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.