Василь Симоненко "Вона прийшла" аналіз плз

Нічого в світі немає кращого, чарівнішого, ніж кохання! Людське, справжнє, чисте кохання, яке то віддається болем у серці, то нагадує чарівну квітку, що п'янить своїми пахощами. Видатні українські поети-лірики Д. Павличко, В. Сосюра, Ліна Костенко та інші дуже часто звертаються до цієї теми, адже кохання — це все: радощі та смуток, відчай і сподівання. А вірші цих поетів — справжній гімн цьому найдивовижнішому з почуттів...
Воно приходить, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли терези почуттів миттєво виходять з рівноваги і починають швидко-швидко коливатись в очікуванні незнаного, коли в калюжах життя відбиваються промені невловимої, трепетної радості. Воно приходить, коли однієї неповторної миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино. Воно — це кохання...
Інтимна лірика відомого українського поета Василя Симоненка стала найпотужнішим крилом його поезії. "Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав..." — це твердження поета є ніби прологом до створеного ним романтично-піднесеного у своїй чистоті та звабі образу коханої. Лише кількома штрихами він малює портрет тієї, що запалила серце юнака: "лобик... упертий і смішний", "біле волосся, сірі очі і каре пальто", "під віями, абажурами, блищить очей овал", "милі, теплі руки". Підкреслювана поетом "прозорість" і чистота коханої лежать в основі обожнювання дівчини, жінки, матері. Про це В. Симоненко говорить у своїй поезії "Мені здавалась пошлою й бридкою...", говорить стримано, але надзвичайно вражаюче, бо у простій за своєю довершеністю формі криються глибокі почуття.
Кохання для поета — це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа змістовного життя. Тому поривання до романтичного ідеалу завжди першорядні у поезії В. Симоненка ("Вона прийшла...", "Є в коханні і будні, і свята..."). Так, в останньому вірші розкриття найпотаємніших людських почуттів поєднується з філософськими роздумами про сенс життя. Незважаючи ні на що, поет певен: якщо любов справжня, то
...жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Між закоханими є те, що вище за дріб'язковість, принциповість, егоїзм. Є любов, яка розставить усе на місця, розсудить краще, ніж будь-який суддя.
Але кохання несе не лише радощі. Воно несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Симоненко, мабуть, відчув це на собі, тому й з'явилися вірші "Люсі", "Ти байдужа, як мертве місто". Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона неодмінно прийде. Ліричний герой поезії "Буду тебе ждати там, де вишня біла..." теж сподівається на це, бо зізнається:
...не тебе я жду,
Жду свого кохання в білому саду.
Мені особливо запам'ятався вірш "Вона прийшла...", в якому до ліричного героя несподівано прийшла любов. Під впливом чарів кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов'ями, вона тягнеться за чудовим покликом:
Прийшла любов непрохана й неждана,
Ну як мені за нею не піти?
Ліричний герой створив для себе образ коханої, далекий від чогось конкретного, реального, кохана з'явилась автору тільки в романтичних маревах:
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих слів.
Василь Симоненко виспівав свою "вічну" тему ніби одним подихом, вклавши в неї світлу радість, тиху печаль і тугу збентеженого коханням серця ліричного героя. Сила інтимної поезії Симоненка в безмежній щирості, ліричності й задушевності