найцікавіший епiзод в оповiданнi захар беркут

За селом Тухля посеред поля стояла величезна липа, яку мешканці вважали божим даром і біля якої вони влаштовували віче (народні збори).Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на тухольську громаду. Він радів, що громада була дружною в праці, у радості та горі, давала всьому лад. Тут не було бідних, а збірники податків остерігалися чинити несправедливо. І все завдяки його впливові, його мудрому керівництву. Порядки тут святі, але не заради пошани, а тому що справедливі й спрямовані на добро.На віче приходить Тугар Вовк зі своєю пишною дружиною. Він із погордою заявляє, що, як і вони, слуга князя. Тухольці не визнають князя своїм паном, бо той про них не турбується, не захищає їх. Права ж громадські вони самі давно встановили й живуть за ними щасливо вже довгий час. Князь не може називатися справедливим, якщо кривдить своїх підданих, роздає їхні землі. Боярин сказав, що одержав такий подарунок за заслуги — проливав свою кров у двадцяти битвах.На це Захар Беркут відповів, що то все розбійницькі війни. І закликав громаду свідчити, хто може, про те, який Тугар воїн. На подив боярина, вийшов один дуже покалічений чоловік, Митько Вояк, що давно вже прибився до села. Він хотів сказати, що Тугар — зрадник, але той його зарубав на місці й цим підтвердив свою провину. Тухольці вирішують прогнати боярина зі своєї землі.Двоє вершників їхали вузькою гірською стежкою. Один — чоловік у літах, в рицарських обладунках, при зброї. На лиці — гнів, невдоволення, якась сліпа завзятість, Другий їздець — молода, гарна дівчина з довгим золотисто-жовтим волоссям, теж при зброї. Вона милується краєвидом, хвалить країну, а їздець різко їй відповідає, що тут поганий народ. Мирослава розпитувала батька, куди їм їхати, коли їх вигнано з Тухольщини, і чи не попросити громаду прийняти їх до себе.Раптом вони зупинилися перед морем вогнів та наметів у стрийській долині. Це були монголи. Тугар Вовк зізнався, що це його союзники, що він ладен спілкуватися з будь-ким, аби помстися смердам за кривду. Мирослава, почувши, як батько говорить монгольською мовою, здогадалася, що він знається з ворогами давно, що шепталися про його зраду ще в княжому дворі недаремно.У дівчини не вистачило сили покинути батька, й вона пішла ні ним до монгольського воєводи Пети. Той подарував Мирославі охоронний перстень, але заборонив залишатися в таборі.