ідейно художній аналіз "Київ традиція"

Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини.  1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою,  отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи,  а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній  у своїх почуттях!
  Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”.  Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж,  епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
Римування: 
  Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою,  римування паралельне (перевірте)
  Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати  про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!