найнижча дилянка рички якою тече водний потик​

Объяснение:

Річище, русло – найнижча ділянка річкової долини, якою тече водний потік, – утворюється внаслідок розмиваючої дії текучої води на підстилаючі породи. У природному стані річкове русло здебільшого звивисте, меандруюче залежно від рис рельєфу. На ньому чергуються залучини, плеса та бистрини. Розміри і форма змінюються по довжині річки залежно від її водності, будови долини. Для рівнинних річок характерна звивиста форма, наявність меандрів, рукавів, проток. Русла гірських річок більш прямі, вузькі, часто мають пороги та водоспади. Основними характеристиками русла є його ширина і глибина. Для більшої частини території України характерні рівнинні річки із звивистим руслом, подекуди розгалуженим на окремі рукави і протоки. Річки Українських Карпат і Кримських гір мають слабкозвивисті кам'янисті русла з порогами. Від витоку до гирла вода річищем рухається за рахунок перепаду висот. Відношення різниці висотних відміток рівня води до довжини русла називають похилом річки.

Заплава (або перша річкова тераса) – частина річкової долини, яка утворена річковими наносами і заливається річковими водами під час повені. Вона лежить вище меженного рівня води і періодично затоплюється під час повені. Утворюються заплави майже на всіх рівнинних і гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формуються внаслідок бокової ерозії річища. У будові заплави беруть участь різні типи алювіальних відкладів, потужність яких залежить від глибини річки і висоти рівня води під час повені. За морфологічними особливостями розрізняють заплаву прируслову, центральну і притерасну. Рельєф заплав ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та ін.

У малих річок ширина заплави переважно 300-500 м, до 1-2 км. В межах заплав є родовища піску, торфу, болотних залізних руд тощо. Рослинність переважно лучна, поширені чагарники; центральні і притерасні ділянки заплав великих річок часто вкриті ділянками заплавних лісів. Різноманітний тваринний світ заплав, особливо багато птахів. Використовують заплави як сіножаті, випаси, для вирощування овочів тощо. Значна частина заплав річок України меліорована.

Річкові (берегові) тераси – схили річкової долини зі слідами врізування русла у дно долини в минулі епохи. Річкові тераси – це ті території, які в минулому також були заплавами. Тераса утворюється внаслідок циклічної акумулятивної та ерозійної діяльності води. Терасовані схили річкових долин мають східчастий профіль. Вищі тераси старші за віком. Вони разом з корінним берегом можуть утворювати вододіли. Другу терасу (першу надзаплавну) в лісовій та лісостеповій зоні ще називають боровою, оскільки природною рослинністю тут були бори. Утворена вона, переважно, пісками.

Рослинний покрив

Непорушена річкова долина мала свій характерний рослинний покрив. Створення своєрідного мікроклімату та режиму зволоження за рахунок водотоку сприяє певній незалежності біоценозів заплави річки від оточуючих фізико-географічних умов, тому ландшафти заплав різних типів річок України схожі за своєю структурою. Типовими природними комплексами заплав є: арени свіжонамитих наносів (алювіальні – для рівнинних, галькові – для гірських), луки різного ступеня зволоженості, болота, заплавні ліси (вологі і перезволожені – вербняки, вільшаники, осокірники; більш сухі – діброви та субори). Особливі угруповання – шелюжники та чагарникові зарості прибережного валу. Водотік – специфічне середовище існування, більш-менш вирівняне за екологічними умовами по всій довжині незалежно від природної зони. Тому водна рослинність однотипна (азональна) в межах України. Зарості розташовуються у вигляді смуги вздовж берегів водотоку. Характерна поясність у розподілі рослин: водно-болотні угруповання, за ними розташовується пояс латаття, далі – занурених водних рослин.

Основу заплавних ландшафтів складають злаково-різнотравні луки. Злаки переважно представлені угрупованнями багаторічних дернинних трав, звичайними є також види з родини бобових. У понижених ділянках рельєфу лука переходить у мокру злаково-осокову луку чи осокове болото (переважають угруповання осок, татар-зілля (на Поліссі), ситників, хвощів).

Цей тип рослинності історично виник і підтримувався завдяки діяльності людини: регулярні сінокоси призводили до викошування паростків дерев, кущів, що вселялися на ділянках. Це запобігало поширенню чагарникової та лісової рослинності. Лука, на якій не відбувається сінокосів, поступово “дичавіє” і перетворюється на заплавний ліс. У Лісостепу та Степу на підвищених ділянках та схилах серед звичайних лучних видів з’являються степові рослин. Луговина заплави складена багаторічними травами, що добре переносять тимчасове затоплення і коріння яких щільно переплітається між собою, добре закріплюючи ґрунт. Це потужний природний бар’єр на шляху повеневих та паводкових вод, який запобігає розмиванню ґрунту.