драма життя Сібіл Вейн

Ймовірно, до цього Доріан Грей не вчинив нічого такого, що можна було б вважати аморальним, тоді як його поведінка по відношенню до закоханої в нього Сібіл абсолютно аморально.

Здається, любов є справжньою любов'ю: він обожнює молоду актрису, знаходиться в захопленні від її мистецтва, вона є для нього справжнім об'єднанням досконалого мистецтва і життя. Щире захоплення цією дівчиною викликає бажання завжди бути разом з нею, тому Доріан Грей хоче вступити в шлюб. Він переконує лорда Генрі, що його уявлення про шлюб, про подружнє життя, про стосунки між чоловіком і жінкою, про любов не є правильними, оскільки той не визнає щирість, відвертість в шлюбі. Складається враження, що щасливий шлюб може стати певним «вінцем» життєвих досягнень Доріана Грея, а власна щаслива родина допоможе йому назавжди забути трагедію нещасного дитинства.

Безпорадна акторська гра Сібіл Вейн заподіює Доріанові глибокі страждання. Можна припустити, що присутність на виставі його найближчих друзів значно підсилює страждання закоханого Доріана Грея, але не це стає крахом його любові. Пояснення, які дає Доріанові Сібіл, повинні були б зробити його щасливим: дівчина переконує коханого, що саме її несамовиту любов зробило неможливим для неї заміну життям драматичних героїнь власного життя. Тобто, вона визнає, що Доріан Грей став сенсом її життя, що любов до нього є найбільш дорогим для неї у власному житті. Але саме ця відвертість обурює Доріана, так як його любов є любов'ю "нарциса" - майже в чистому вигляді.

Монолог героя, в якому він фактично висловлює свій жорстокий «вирок» Сібіл Вейн, переконливо доводить, що Доріан Грей не здатний любити будь-якого іншого людини. Решта людей потрібні йому лише для того, щоб за допомогою власних почуттів до них підсилювати самозакоханість. Ось як він пояснює Сібіл Вейн свої почуття до неї, її місце у власному житті: «Ви ж скалічили мою любов. Як мало ви знаєте про кохання, коли кажете, що вона вбила ваш талант! Адже ви ніщо без свого мистецтва! Я дав би вам славу і велич, примусив би цілий світ боготворити вас, і ви носили б моє ім'я ...». Таким чином, він намагався в першу чергу прославити себе самого, а закохана жінка ставала для нього лише засобом власного звеличення.

Між життям і мистецтвом Доріан Грей, складається таке враження, обирає мистецтво, але треба сказати, що насправді воно підмінюється його уявленнями про мистецтво.

Втім, ставлення Доріана Грея до Сібіл Вейн нібито можна все ж таки назвати коханням. Те, що герой на наступний день розкаявся, написав дівчині відвертого листа, свідчить, на перший погляд, про його щирості, готовності визнавати власні помилки і виправляти їх. Але, пригадаємо, поштовхом до написання листа, до покаяння став зовнішній фактор, а саме жах, викликаний змінами, які герой помітив на портреті! Зрозумівши, що зміни портрета викликані його негідними вчинками, Доріан Грей нібито обирає свій життєвий шлях: «Він заслужить прощення свою провину, повернеться до Сібіл Вейн, одружиться з нею, спробує знов її полюбити. Це його обов'язок. Вона ж, бідолашна, вистраждала, мабуть, більше, ніж він! Він повів себе з нею як останній егоїст! Нічого, любов повернеться, і вони з Сібіл знову будуть щасливі. Життя їх буде прекрасна і чиста »Але хіба можна за таких умов бути щасливим самому, зробити щасливим іншої людини?

Здається, що доля була невиправдано суворою до головного героя: саме тоді, коли він зрозумів, якою має бути його справжнє життя, вона позбавила Доріана Грея виправити помилку, так як Сібіл Вейн на той час вже була мертвою. Тут треба згадати спостереження Е. Фромма, який проникливо зауважив: «В відчуженої формі людина поважає себе, ідол, в якому він розчиняється, стає об'єктом його нарцісстічной пристрасті».