profile

Опубликовано 6 лет назад по предмету Литература от mari100

поможіть  ппллііззз срочно  даю 50 балів твір на тему герой нашого часу !!!!!!!!!!

  1. Ответ
    Ответ дан gercoginya02
    У романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» розповідається про життя і долю Печоріна – людини, що розчарувалася в житті, людини, якій все набридло. Автор розкриває його фізичну і моральну загибель. П'ять частин, з яких складається роман, розташовані не одна за однією поетапно, а в змішаному порядку. Лермонтов представив свій твір як кілька оповідань і повістей, які об'єднує присутність одного героя – Печоріна. Якщо розташувати їх в часовому порядку, то можна простежити душевні переживання Печоріна і наслідки цих переживань.
    Спочатку він приїжджає в Тамань – «найбільш кепське містечко із всіх приморських міст Росії». Тут він стає мимовільним свідком контрабанди та потрапляє у халепу, в якій його намагаються вбити, щоб уникнути доносу. Але сам Печорін і не збирався доносити на «чесних контрабандистів», він навіть шкодував, що потурбував їх: «Як камінь, кинутий в гладке джерело, я стривожив їх спокій і, як камінь, ледь сам не пішов на дно!». Він вважав цю пригоду ще одним капризом долі.
    Після пригод в Тамані він потрапляє до П'ятигорська і зустрічає старого друга – Грушницького. Цю дружбу він називає «зовнішньою», ба знає, що в душі вони один одного недолюблюють, і заздалегідь передчуває наслідки: «Я його також не люблю: я відчуваю, що ми коли-небудь з ним зіткнемося на вузькій дорозі, і одному з нас не минути лиха».
    І все ж якісь дружні почуття в ньому прокинулися після зустрічі з Вернером. Їх зближувало відчуття розчарованості, вони однаково дивилися на життя. Доктор переконаний, що «в один прекрасний ранок він помре», а Печорін говорить, що «в один препоганий вечір мав нещастя народитися».
    Після зустрічі з Мері Печорін абсолютно байдуже висловлюється про неї. Коли він зустрічається з Вірою, в ньому прокидаються колишні почуття, саме любов повертає його до життя. Можливо, тому згодом він відчуває дивні почуття до Мері. Коли Печорін дізнався про від'їзд Віри, він намагався її повернути, але, зрозумівши, що все безглуздо, гірко шкодував про це. Це випробування долі було ударом, вибухом почуттів для Печоріна: «І довго лежав нерухомо, і плакав гірко, не намагаючись утримувати сліз і ридань; я думав, груди мої розірвуться; вся моя твердість, вся моя холоднокровність – зникли як дим. Душа знесилила, розум замовк, і якщо б в цю хвилину хтось мене побачив, він би з презирством відвернувся». Дійсно, після цього емоційного вибуху його почуття охололи.
    Печорін потрапляє у фортецю.
    Бела Печоріну була цікава тільки тоді, коли вона була недоступна. Коли вона полюбила його, вона йому просто набридла: «Любов дикунки трохи краще любові знатної панночки». Почуття Печоріна охололи, завмерли, застигли. До нього знову повернулося розчарування.
    У частині «Фаталіст» Печорін лише описує історію випадкової загибелі поручика Вулича.
    При зустрічі з Максимом Максимович Печорін вже абсолютно бездушна людина, якій все нудно і набридло. Він байдуже ставиться до всіх оточуючих його людей, також і до свого колишнього друга. Із слів оповідача ми дізнаємося, що Печорін незабаром у дорозі з Персії вмирає.
    Печорін дуже схожий з героєм роману Пушкіна – Євгеном Онєгіним. Тільки в Онєгіні, завдяки любові до Тетяни, поступово прокидається душа, Печорін же, навпаки, йде до загибелі.
    Вірш Лермонтова «І нудно, і сумно... » багато в чому вторить ідеям роману та ідеям самого героя. Його рядки – думки Печоріна. І після всього пережитого він розуміє, що життя – «порожній і дурний жарт».
    1. Ответ
      Ответ дан mari100
      мені треба не по твору а просто кого я считаю героєм нашого часу !

Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы добавить ответ или свой вопрос на сайт


Другие вопросы
Елена Колиух
Геометрия - 11 месяцев назад
Шалаш
Другие предметы - 1 год назад

Пытался написать сочинение по егэ по русскому не могу понять как,написать хотелось бы пример увидеть по этому тексту. (1)в солнечный день я приехал в старинный посёлок гусь-железный полюбоваться на озеро, искупаться, поплавать в нём. (2)доехал до речки, поднялся на бугор, глянул и... (3)о ужас! (4)нет озера. (5)по широкой впадине, окаймлённой дальней опушкой бывшего прибрежного леса, текла, извиваясь, узкая, местами пересыхающая речушка. (6)и старинной плотины, высокой, кирпичной, с чугунными шлюзами, в тёмных казематах которой, по преданию, разбойная братия чеканила фальшивые деньги, тоже не было. (7)шлюзы, регулировавшие сток, убрали, засыпали – и затянуло озеро тиной да ряской. (8)на месте этом проходила теперь обыкновенная дорожная насыпь; дорога делала крутой поворот, огибала белый двухэтажный барский дом, похожий на длинную казарму, заломанный чахлый парк и снова вырывалась на простор. (9)главный врач детского санатория, размещённого в барском доме, показал мне давние фотографии этого исчезнувшего озера, высокой кирпичной плотины, торговых рядов с доисторическими портиками, он водил по внутренним покоям огромного дома, заново перегороженного, приспособленного для иных надобностей. (10)переделка и ремонт когда-то выполнены были наспех: половицы скрипят и хлябают под ногами, двери перекошены, в оконные рамы задувает свежий ветерок. – (11)сохранилась хоть одна комната от давнего времени? – спросил я. – (12)с полами, дверями и окнами? – (13)полы, двери и прочее – всё порастащили. (14)а вот стены и потолок сохранились в одном месте. (15)идёмте, покажу. (16)он ввёл меня в зал, кажется, в теперешнюю столовую, с белыми строгими пилястрами, с лепным потолком. – (17)полы здесь были, говорят, из наборного паркета, двери из орехового дерева с бронзовой инкрустацией, люстра позолоченная висела. – (18)жалко, – говорю, – что не сохранилось всё это. – (19)о чём жалеть? (20)архитектурной ценности этот дом не имеет, – сказал доктор. (21)я взглянул на него с удивлением. (22)не шутит ли? (23)нет, смотрит прямо в глаза, даже с каким-то вызовом. (24)задиристый хохолок на лысеющем лбу топорщится, как петушиный гребешок. – (25)как не имеет ценности? – говорю. – (26)это ж дом! (27)большой, крепкий, красивый, полный когда-то дорогого убранства. – (28)барские покои, и больше ничего. (29)таких в россии тысячи. – (30)так ведь и народу нашему пригодились бы такие покои. – (31)людям нашим нужны другие ценности. (32)вы ещё храм пожалейте. (33)теперь это модно. – (34)а что, не жаль храма? – (35)и храм цены не имеет. (36)архитектура путаная. (37)специалисты приезжали, говорят – эклектика. (38)потом, правда, всё-таки восстановили храм этот. – (39)и парка не жаль? – (40)парк – природа, и больше ничего. (41)в одном месте убавилось, в другом прибавилось. (42)в любую минуту его насадить можно. (43)мы стояли возле окна, внизу под нами раскинулся обширный посёлок. – (44)смотрите, – говорю, – сколько домов. (45)приличные дома, большинство новых. – (46)здесь живёт в основном торговый люд, кто чем торгует, работы хватает. – (47)вот и хорошо, – говорю. – (48)увеличился посёлок за полвека? – (49)увеличился. – (50)а теперь подумайте вот о чём: раньше, ну хоть ещё в тридцатые годы, здесь меньше жило народу, но успевали не только свои рабочие дела делать. (51)ещё и плотину чинили, озеро в берегах держали и парк обихаживали. (52)а теперь что ж, времени на это не хватает или желания нет? – (53)а это, – говорит, – знакомый мотив. (54)это всё ваше писательское ворчание. (55)что озеро спустили – это вы заметили. (56)что над каждой крышей телевизионная тарелка поставлена – этого вы не замечаете. (57)спорить с ним трудно, почти невозможно: доводы ваши он не слушает, только глаза навострит, тряхнёт головой и чешет без запинки, как будто доклад читает… – (58)есть писатели-патриоты. (59)их книги читают, фильмы по книжкам их смотрят наравне с футболом и хоккеем, потому что яркие, незабываемые образы. (60)а есть писатели-ворчуны, которые всем недовольны. (61)и всё им что-то надо. (62)вот одного такого лечили, а он нас же, медиков, опозорил в своём последнем сочинении. (63)за что, спрашивается? (64)да, не раз вспомянешь в дальней дороге бессмертного писателя земли русской николая васильевича гоголя: «россия такая уж страна – стоит высмеять одного околоточного надзирателя, как вся полиция обидится».