Лист Радіону Розкольнікові

Привіт, Родіон Романович! Я дізналася про Вас з роману Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і Покарання». Які почуття викликав Ваш проступок, а вірніше, скоєний злочин, у мене? Подив, страх, осуд ... чого ж іще? Спочатку я дійсно засуджувала Вас. Ви - добра людина, люблячий сестру і матір, зуміли зрозуміти кинутого на дно Мармеладова і співчутливо поставилися до п'яної дівчини на вулиці. Як же Ви змогли з такою жорстокістю вбити людину, і не одного?

         Навіть познайомившись з Вами, Родіон, ближче і дізнавшись причину, яка підштовхнула Вас на вбивство, я все одно не до кінця змогла зрозуміти і прийняти Ваш вчинок. Ви і самі до кінця не усвідомили скоєного, тому що у Вашій свідомості щільно засіла ідея «надлюдини». Я, в свою чергу, не можу з вами погодитися: людина є людина і ніяких «надлюдей» бути не може. Є талановиті, обдаровані, що володіють ораторським мистецтвом і подібним люди, але вони такі ж звичайні люди, як і Ви.

         Ви тільки подивіться, до чого ви себе довели! Чи варто було це злочин страждань Ваших і Ваших рідних? Ви «відірвали» себе від людей і опинилися на самоті. Заради чого? Однак я дуже рада, що поруч з Вами виявилася Соня, яка б зрозуміти і підтримати Вас. Вона, нарешті, знайшла щастя. Рада, що Ви, нехай не відразу, усвідомили свою провину і покаялися, визнавши помилку. Значить, Ви - сильна особистість.

         Я, перебуваючи на порозі самостійного життя, хочу запитати у Вас, що головне в житті? До чого варто прагнути і як слід жити? Я думаю, що, якби ми зустрілися, то ви сказали б мені слова, сказані П'єром Безухова Андрія Болконського. Вони звучать так: треба не тільки не робити зла іншим, але і ще робити добро. Погодьтеся, в цій фазі укладена людська мудрість: стався до людей так, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

       Прощаючись з Вами, я сподіваюся, що здоровий глузд переміг, і Ваша душа, Родіон, готова жити, любити і творити ...