твiр на тему образ Гамлета

Гамлет - центральний персонаж однойменної трагедії Шекспіра. Вже давно помічено, що мало не всі герої Шекспіра схильні скоріше до роздумів, ніж до дії. Найбільшою мірою це відноситься до Г., внутрішній світ якого неухильно руйнується під подвійним натиском: болісні душевні переживання, викликані зовнішніми обставинами (жахлива смерть батька, підлість дядька, зрада матері і друзів), поглиблюються руйнівними думками, які приводять його до переоцінки всього, що перш мало цінність і сенс. Честь, любов, вірність - ці ідеали безжально розтоптані грубою дійсністю. Г. розуміє, що він повинен боротися зі злом, що він зобов'язаний діяти, але воля його паралізована, бо їм володіє найстрашніше для людини сумнів: «Бути чи не бути?» У своєму запереченні навколишньої дійсності Г. заходить так далеко, що готовий бачити в світі лише зло. Але якщо світ так жахливий, то не варто жити. Одне лише зупиняє Г., віра якого в промисел Творця і божественну справедливість похитнулася: чи буде продовження цього буття за гробової дошкою, або його чекає небуття? Фігура Г., чия юність проходила не в пустопорожніх забавах і грубих розвагах, а в стінах Віттенбергського, символізує нову свідомість, нове світовідчуття, для якого «розпалася зв'язок часів».

Що це за зв'язок? Для християнина такий завжди була непорушна і нерассуждающая віра. Але в стінах університету Г. пізнав могутність іншої сили - розуму, і тепер ці дві сили, віра і розум, ведуть в його душі жорстоку боротьбу. Як бути, якщо розумне осмислення життя призводить до її заперечення! Трагізм Г. в тому, що він, високо ставлячи розум, примушує себе до того, щоб не міркувати, а діяти, бо «трусами нас робить роздуми, / І так рішучості природний колір / хиріє під нальотом думки блідим, / І починаннях, взнесшіеся потужно, / Звертаючи убік свій хід, / Втрачають ім'я дії ». Символічно, що Г. заради виконання свого задуму прикидається божевільним: божевілля - це зворотна сторона розсудливості, що зайшла в глухий кут у спробах осягнути неосяжне - сенс буття. Р. - це людина, яка стоїть на порозі нового часу, але над ним все ще владні принципи та ідеали минулого. Помста вбивці батька для Г. - тяжка обов'язок, борг, по які священне право. Та й який сенс у помсти Клавдію, як ніби він один - втілення зла! Весь світ піддався псування, і, за словами офіцера варти, «підгнило щось у датському державі». До того ж Г. вже не здатний жити, підкоряючись авторитету вікової мудрості, її однозначним нормам, твердо що встановив, що є добро і що - зло. Він стверджує: «... немає нічого ні доброго, ні поганого; роздум робить все таким». І все ж Шекспір далекий від того, щоб показати свого героя закінченим циніком і песимістом. Рішучість боротися зі злом всупереч усьому, готовність загинути в цій нерівній сутичці, усвідомлення нікчемності результатів цієї боротьби - все це підносить Г. і над низькою суєтою повсякденності, і навіть над філософською відстороненістю і мудрої поміркованістю його друга Гораціо, єдиного, кого не заде-* ла загальна моральна псування. Шекспір показує, як тяжкі роздуми, сумніви і жорстокі випробування, зрештою, не знищують у Г. віру в людину і в його розум, але усталюють її: «Що людина, коли він зайнятий тільки / Сном та їжею? Тварина, не більше. / Той, хто нас створив з думкою настільки великою, / Дивиться і вперед і назад, / Вклав у нас / / Чи не для того богоподібний розум, / Щоб бездіяльно пліснявів він ».