срочно! Краткая характеристика Дон Кихота

Дон Кихот

Главный герой романа «Дон Кихот» (полное авторское название романа «Славный рыцарь Дон-Кихот Ламанчский», 1615) испанского писателя Мигеля Сервантеса де Сааведра (1547—1616). Первый русский перевод романа вышел (1769) под названием «Неслыханный чудодей, или Удивительные и необычайные приключения странствующего рыцаря Дон-Кишота»
Дон Кихот — бедный испанский дворянин, старый чудак-фантазер, который, начитавшись рыцарских романов, вообразил себя странствующим рыцарем и отправился защищать несправедливо обиженных, бороться со злодеями и великанами, творить славные подвиги во имя своей прекрасной дамы — Дульсинеи Тобосскрй (в реальности — простой крестьянки Альдонсы). Естественно, столкновения с действительностью заканчиваются печально для Дон Кихота, и его оруженосец крестьянин Санчо Панса называет своего господина «рыцарем печального образа».
У имени есть свои производные — «донкихотство» и «донкихотствовать». Этот глагол был введен в русскую литературу Г. Р. Державиным. В его оде «Фелица» (1782) есть слова:
Храня обычаи, обряды, Не донкишоствуешь собой.
Этот державинский глагол произведен от «Дон-Кишота» — архаичное произношение и написание имени героя Сервантеса.
Иносказательно: благородный чудак, пытающийся действовать сообразно своим убеждениям, без учета реальности (шутл.-ирон).

Дон Кихот - центральний персонаж роману. Комічна фігура престарілого бідного кастільського ідальго Алонсо Кихано, який, начитавшись рицарських романів, залишає будинок і пускається на пошуки пригод, відразу ж налаштовує читача на те, що перед ним, - пародія на модні у той час романи. Вже саме ім'я, придумане собі героєм(у перекладі з іспанського "кихот" означає "набедренник") викликає подив і посмішку. Адже ідальго, представники нижчого шару іспанського дворянства, не мали права на приставку частки "дон".
Дон Кихот свято вірить у фантастичні оповідання про подвиги лицарів, і ця віра підтримує його неприборканий дух, який ледве утримується в дряхлому гелі. Відсталість людей, що оточують його, і предметів не повергає його у відчай, оскільки вони не владні над його ідеалом. У романі Сервантеса світ "високої" фантазії і "низької" дійсності, світ поезії і прози не протиставлені один одному, як це вважали письменники-романтики, що бачили в Дон Кихоте самотнього мрійника, не зрозумілого вульгарним і вульгарним натовпом.